Архів позначки: публіцист

МАЙСТЕРНІСТЬ ЗОБРАЖЕННЯ НАСТРОЇВ ЛЮДИНИ У ЗБІРЦІ П. ТИЧИНИ «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ»

10 клас, Твори з української літератури, , , , , , , , , ,

Павло Тичина — видатний український поет, публіцист, перекладач, учений.

Враження дитинства, яке пройшло серед народу, наснажували першу пісню поета співчуттям до людини, що працею здобуває свій хліб.

Уже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов по­ета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле.», «Ви знаєте, як липа шелестить.», «Не бував ти у наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і його оспівування.

Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла друком 1918 року. До неї ввійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916— 1917 роках.

Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Ар­фами, арфами…», «Гаї шумлять.», «Ой, не крийся, природо.» природа зображена як буремна, могутня, осяйна. Поет співає гімн живій природі, він славить сили матеріального сонячного світу:

Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-Дух,— Лиш Сонячні Кларнети.

Образ Сонячних Кларнетів у збірці — це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її барви і звуки, показує її вічно невгамовне життя. Але змалювання природи для Тичини не самоціль, вона є невід’ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невіддільна від змісту його творів. Вірш «Гаї шумлять» — зразок ніжної і музикальної лірики, яка, оспівуючи природу, підносить значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшості творів збірки «Сонячні кларнети»,— народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:

Я іду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий.

Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезії «Арфами, арфами.»:

Думами, думами —

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде Перламутровий.

Уся збірка пройнята радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, милується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби «розмовляє» з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплений її яскравими барвами, вічним рухом, гармонією.

Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує в нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі.

У поезіях «О, люба Інно», «З кохання плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлено прекрасне, чисте, як ранкова роса, почуття кохання. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; невпинний у твор­чому льоті, «чулий, тривожний» стоїть на перехрестях життя:

Йду в простори, я, чулий тривожний,

(Гасне день, облітає, мов мак).

В моїм серці і бурі і грози

Й рокотання — ридання бандур.

Безперечно, збірка Тичини «Сонячні кларнети» — видатне явище в історії української літератури. Можливо, головний секрет її привабливості і для нас, теперішніх у її чудовій молодості, у свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і сприйняття світу.

СПІВЗВУЧНІСТЬ ПОЕЗІЇ І. ФРАНКА З НАРОДНОПІСЕННОЮ ТВОРЧІСТЮ

10 клас, Твори з української літератури, , , , , , , , , , , ,

Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літера­турним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промов­ляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку, відробити ті шля­хи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту.»

Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних мотивів? Візьмемо хоча б цикл «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин». Він ціка­вий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних тра­дицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надія­ми, мріями людей про краще життя. Буяє цвіт — і росте душа хлібороба. Народні пісні — веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з май­бутнім урожаєм, чеканням особистого щастя.

То ж і не дивно, що Франко, увібравши традиції української пісні, майстер­но розвинув їх у своїй творчості. У циклі «Веснянки» поет прихід весни пов’я­зує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами:

Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить — Гримить!

Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милував­ся розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви. Так у вірші «Гріє сонечко» поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості:

Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная,— Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни!

Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, ре­акційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.

Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є на­роднопоетичний образ червоної калини у вірші «Червона калина, чого в лузі гнешся?», що входить у поетичну збірку «Зів’яле листя»:

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся? Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символ­ізує дівочу вроду, ніжність, а дуб — втілення парубоцтва, сили, зав­зяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-симво-ли відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина — це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до порушення старих сімейних і громадських традицій читається між ряд­ками поезії.

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» теж має народнопісенну ос­нову. Читаючи цю поезію, мимоволі пригадуєш чудові перлини українсь­кого пісенного жанру — пісні про кохання («Сонце низенько.», «Ой ти, дівчино, горда та пишна», «Тече річка невеличка»), до яких за своїми мо­тивами близькі твори Франка. Але «Ой ти, дівчино.» — твір цілком ори­гінальний, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класич­ної лірики. І радощі, і горе приносить ліричному героєві палка любов:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?

Епітет «колюче терня», безперечно, бере свій початок теж із народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя (пісня «Цвіте терен» та інші). Як бачимо, Іван Франко у своїх поезіях широко використо­вує образну систему і систематичні багатства народної творчості. У переваж­ній більшості поезій, наприклад, збірки «Зів’яле листя» зустрічаємо повтори окремих словосполучень («Зелений явір, зелений явір»), які дають можливість краще організувати думку, роблять її виразнішою, емоційно забарвленою. Ба­гато в поезіях епітетів («ясная зоре», «квіти запашнії»), порівнянь («Та її го­лос — пшеничний колос»), зіставлень, риторичних запитань («Чого являєш­ся мені у сні?»). Усе це наближає вірші поета до народної пісні. Багато з них завдяки своїй милозвучності, яскравості образів покладені на музику («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Безмежнеє поле» та інші) і стали відомими піснями.

Безумовно, тут велику роль зіграло і те, що почуття, якими сповнені поезії Івана Франка, виходять за межі особистого життя однієї людини, хвилюють кожного.

Усі поезії І. Франка різні за характером, принципом відображення дійсності. Однак спільне для них — багатобарвність і неповторність Фран­кового поетичного слова, тобто те, що робить їх перлинами світового пись­менства. Нехай же збагачує і сьогодні душі поколінь ніжністю, нелегким вмінням кохати, благородством, шляхетністю лірика Франка!