Січень 2012

УТВЕРДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У РОМАНІ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

«Чорна рада» П. О. Куліша — перший і один з кращих українських істо­ричних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем — незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.

Добро постійно бореться зі злом, і, на жаль, не завжди перемагає. Наказ­ний гетьман Яким Сомко прагне об’єднати усі українські землі, відстояти незалежність, і тоді становище народу покращає, бо зменшиться тиск ро­сійських воєвод. Брюховецький теж прагне влади над українським народом, але зовсім з іншою метою — задоволення власних амбіцій і збагачення. Це йому вдається завдяки підлості, підкупові та зраді, а для українців те обер­тається новими кровопролиттями, утисками і повною втратою незалежності. Хоч зло й перемогло, автор звертається до своїх сучасників, щоб вони вра­хували помилки предків і зрозуміли, що їх сила — в єдності й обачності.

Зло уособлює й полковник Гвинтовка, родич Череванів. Це жорсто­ка і підла людина у ставленні не лише до селян, сусідів, а й до власної дружини — польської княгині. Черевань, приятель Шрама, на перший погляд, сама доброта. Але раптом чуємо його розповідь зі сміхом на устах про те, як йому дісталася карета польського князя, котрого, захо­пивши, продали в рабство, а дитину потоптали кіньми. Нейтральність, байдужість до суспільного життя теж часто буває злом. Тому ж Черева­неві байдуже до всього: «А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити?»

Яскраво постає в романі проблема вірності та зради в образах старо­го Шрама, його сина, Гвинтовки та Вуяхевича — генерального писаря Сомка. Паволоцький полковник — піп Шрам до кінця відданий своїй бать­ківщині, для неї він не пошкодував ні життя синів, ні свого власного. Для Гвинтовки ж не існує поняття честі, відданості, щоб одержати полков­ницький пірнач, він готовий горнутися до сильніших, зраджувати, торгу­вати навіть власною племінницею.

Вірний своєму козацькому обов’язку і Кирило Тур. Він ладен пожер­твувати собою для врятування Якима Сомка, але тут честь позмагалась із честю, і благородний намір запорожця не здійснився.

Проблема кохання і подружнього життя яскраво висвітлюється в другій — любовній сюжетній лінії роману.

Петро Шраменко з першого погляду закохується в Лесю Череванівну. А дівчина давно заручена і мріє про гетьмана-красеня Сомка. Хоч і Пет­ро їй не байдужий. Утворюється класичний трикутник. У Лесю закохуєть­ся й Кирило Тур. На заручинах молода Череванівна раптом з прикрістю помічає, що Яким Сомко не дуже шанує її увагою, його більше турбують (і турбуватимуть, мабуть!) державні справи. Коли її викрадає запорожець Тур, якого потім поранить Петро, Лесин наречений каже: «Молода, бать­ку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде». Ці слова боля­че вражають дівчину, але діватися нікуди — заручена. І тільки після смерті Сомка Леся й Петро одружуються, розуміючи, що давно і по-справжньому кохають один одного. Петро заслужив це щастя, бо кинувся виручати Лесю тоді, коли вона йому відмовила, постраждав, так би мовити, за чужу наре­чену. У Кирила Тура свої погляди на подружнє життя: він вважає, що однієї його любові достатньо для одруження, а дівчина може й потім полюбити. Тому викрадає Лесю. Щоправда, потім він поводиться благородно — після «чорної ради» і поразки Сомка дівчина була повністю у його владі, але він цим не скористався, не примушував її до шлюбу.

Отже, у розв’язанні проблеми кохання та подружнього життя автор на боці взаємної поваги й любові. Йому не імпонує також безправність одного з подружжя (так, Череваниха повністю керує чоловіком, а Гвин-товка тримає свою жінку за рабиню).

Проблема дотримання народної моралі простежується в авторсько­му аналізі психіки всіх персонажів. Навіть найпідліший Брюховецький, готовий убити суперника в бою, не наважується зробити це з безоружним Сомком. Сторожі одверто ненавидять Кирила Тура, думаючи, що це таємний убивця Сомка. Отже, бодай крихта доброго начала існує в душі у кожного, закладена віковічною народною традицією.

Таким чином, «Чорна рада» П. Куліша — твір, який підносить, уславлює загальнолюдські цінності, і це робить його цікавим та повчаль­ним у всі часи.

ІДЕЯ СОБОРНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ І ПРОБЛЕМА РОЛІ ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА В ІСТОРІЇ (За романом П. Куліша «Чорна рада»)

Україна — «тихі води, ясні зорі» — завжди була для загарбників, сусідів і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона вза­галі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під про­текторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.

Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, реліг­ійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини націо­нального розбрату, національної трагедії.

У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здат­ного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, по­трібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зра­дили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.

Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, вста­новлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу,— з проповіддю кла­сового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у резуль­таті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?

Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і ро­сійських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав ха-баря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї собор­ності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.

І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бува­ло, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кри­вавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.

Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучас­никам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала дав­но і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз’єднаність.

«ЧОРНА РАДА» П. КУЛІША — ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відпові­дальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зне­вага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися при­чин національного лиха. Так поступово заро-джується в нього задум написа­ти історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний ро­ман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому чита­чам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох момен­тах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді украї­нської державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі ство­реними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних су­спільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій за­дум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворен­ням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».

Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держа­ви, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтич­ний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але од­чайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жор­стокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетич­но, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторсь­кому стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустріча­ються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний ви­клад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова за­пашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними по­рівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного ху­тора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сур­мила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на бу­лаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором істо­ричної прози в українській літературі». І це не даремно. І ми, сучасні читачі, відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.