8 клас

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР У СУМАХ

Однокупольний, хрестоподібний собор поєднав у собі елементи різних стилів, таких як ренесанс, бароко та класицизм.

У підстави барабану з позолоченим куполом розміщено чотири 3-метрові скульптури апостолів — по одній на кожний кут. їх об’єднує балюстрада чорного кольору. На фасадах та карнизах є багато ліпних деталей, які зачаровують майстерністю, з якою вони зроблені.

Дзвіниця собору зроблена у стилі бароко. Два яруси примика­ють до притвору, три інших — чотирикутні башти. Завершується дзвіниця невеликим сферичним куполом з фігурами святих. Уся споруда спрямована вгору, що підтверджує побудова її ярусів.

У середині храму можна побачити ліпнину по мармуру та багато художніх робіт на біблійну тематику. Іконостас було зроб­лено з білого мармуру та малахіту.

Двох’ярусний собор був зведений у центрі міста, на місці дерев’яної церкви. Перший архітектор, який спроектував храм, невідомий. У середині XIX століття будівля почала псуватися, тому у 1858 році вона була дещо перебудована та перетворилася з двох’ярусної на одноповерхову. Проте сучасного вигляду, такого, яким ми знаємо собор зараз, споруда тоді ще не набула. З 1882 по 1892 рік була проведена капітальна реконструкція храму, під керівництвом М. Ловцова, який тоді був академіком архітектури. Меценатами відновних робіт були сумські купці Микола та Дми­тро Суханови. До собору було добудовано 56-метрову дзвіницю, на якій було встановлено куранти. Але їх було пошкоджено під час громадянської війни. І лише у 1947 році куранти були від-реставровані працівниками заводу ім. Фрунзе: І. П. Ліщинським, І. І. Нікітіним, А. І. Нікітіним та В. І. Балоненком. З того часу куранти заводять лише раз на три доби і цим вони значно доско­наліші від кремлівських, котрі заводять раз на 12 годин.

Слід відзначити, що у храмі майстрами було гарно виконано внутрішній інтер’єр та розпис іконостасу. Живописні роботи на біблійні теми були виконані відомими російськими художни­ками Клавдієм Васильовичем Лебєдєвим та Маковським Володи­миром Єгоровичем (3 довідника; 284 сл.).

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА

Рим, Париж, Варшава, Петербург, Буенос-Айрес, Мадрид, Нью-Йорк, Оттава — це далеко не повний перелік міст, де з трі­умфом виступала на сценах відомих театрів С. Крушельницька. Та, безперечно, особливе місце у її біографії посідає Віареджо. У цьому італійському курортному містечку, що розташоване на західному узбережжі Апеннінського півострова на південь від Генуї, пізнала Соломія щастя у подружньому житті та величез­ний успіх як оперна співачка.

Поселитися там вона вирішила 1904 року, вибрала будинок у затишному кварталі Пасседжата, що між вулицею Флавіо Джойя та бульваром Кардуччі. З балкона Соломія могла милуватися фан­тастичною красою заходу сонця і морем, яке бувало по-італійськи то лагідним, то бурхливим, вкрите хвилями, які містраль нага­няв одну на одну, і це, як згадують джерела тих часів, часом нагадувало співачці поля Батьківщини, на яких вітер колише колосся.

«У Віареджо пам’ятають і шанують Соломію Крушельницьку,— розповідає директор меморіального музею «Вілла Пуччіні» Сімо-нетта Пуччіні,— хоча з часу, коли співачка назавжди залишила наше місто, повернувшись в Україну, уже минуло 67 років. Нещо­давно на будинку, де жила українська співачка, відкрито мемо­ріальну дошку. її встановлено з нагоди 100-річчя тріумфального виконання Соломією головної партії в опері Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй», і сталося це через три місяці після того, як прем’єра зазнала повного фіаско».

«За чудовим збігом обставин саме цій оригінальній співачці з далекої і майже невідомої країни судилося представити для захоплення всього світу один із музичних шедеврів Джакомо Пуччіні»,— так оцінює заслугу С. Крушельницької Антонелла Черретіні у статті «Чистий образ над морем Віареджо: біографія Соломії Крушельницької», що побачила світ у «Бюлетені істо­рії і культури», який видає Інститут історії провінції Лукка (до цієї провінції адміністративно відноситься Віареджо) (З газети; 257 сл.)

ДЕНЬ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ КАТЕРИНИ

Серед численних жіночих свят найзнаменнішим є свято свя­тої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня. У дав­нину це було свято Дівочої долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною. Життя Катерини припадало на кінець III — початок IV століття — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміана. Катерина була дочкою грець­кого царя Ксантоса. Здібна та допитлива дівчина вивчала філосо­фію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина позна­йомилася з християнським ученням. Катерина навернула в хрис­тиянську віру багатьох людей. Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього. «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях. Хай він буде подібний до мене в благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене». Довго шукали батьки нареченого, але все було даремно. За порадою вони звер­нулися до старця, який і вирішив схилити її до пізнання Христа. Він сказав дівчині: «Знаю тільки прекрасного юнака, який пере­вершує тебе в усіх обдаруваннях; краса його перевершує сяйво сонця, премудрість — це все, що створене; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не змен­шиться, а стане більшим; благородство його невимовне». Образ цього юнака схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього, мріяла стати його дружиною. Бла­гочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити у видінні цього прекрасного юнака, тобто Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку та сказав: «З цього дня приймаю тебе в наречені вічні; не буде у тебе віднині жениха земного» (М. Шкода; 291 сл.).