Архів позначки: веснянки

СПІВЗВУЧНІСТЬ ПОЕЗІЇ І. ФРАНКА З НАРОДНОПІСЕННОЮ ТВОРЧІСТЮ

Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літера­турним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промов­ляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку, відробити ті шля­хи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту.»

Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних мотивів? Візьмемо хоча б цикл «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин». Він ціка­вий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних тра­дицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надія­ми, мріями людей про краще життя. Буяє цвіт — і росте душа хлібороба. Народні пісні — веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з май­бутнім урожаєм, чеканням особистого щастя.

То ж і не дивно, що Франко, увібравши традиції української пісні, майстер­но розвинув їх у своїй творчості. У циклі «Веснянки» поет прихід весни пов’я­зує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами:

Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить — Гримить!

Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милував­ся розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви. Так у вірші «Гріє сонечко» поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості:

Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная,— Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни!

Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, ре­акційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.

Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є на­роднопоетичний образ червоної калини у вірші «Червона калина, чого в лузі гнешся?», що входить у поетичну збірку «Зів’яле листя»:

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся? Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символ­ізує дівочу вроду, ніжність, а дуб — втілення парубоцтва, сили, зав­зяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-симво-ли відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина — це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до порушення старих сімейних і громадських традицій читається між ряд­ками поезії.

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» теж має народнопісенну ос­нову. Читаючи цю поезію, мимоволі пригадуєш чудові перлини українсь­кого пісенного жанру — пісні про кохання («Сонце низенько.», «Ой ти, дівчино, горда та пишна», «Тече річка невеличка»), до яких за своїми мо­тивами близькі твори Франка. Але «Ой ти, дівчино.» — твір цілком ори­гінальний, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класич­ної лірики. І радощі, і горе приносить ліричному героєві палка любов:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?

Епітет «колюче терня», безперечно, бере свій початок теж із народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя (пісня «Цвіте терен» та інші). Як бачимо, Іван Франко у своїх поезіях широко використо­вує образну систему і систематичні багатства народної творчості. У переваж­ній більшості поезій, наприклад, збірки «Зів’яле листя» зустрічаємо повтори окремих словосполучень («Зелений явір, зелений явір»), які дають можливість краще організувати думку, роблять її виразнішою, емоційно забарвленою. Ба­гато в поезіях епітетів («ясная зоре», «квіти запашнії»), порівнянь («Та її го­лос — пшеничний колос»), зіставлень, риторичних запитань («Чого являєш­ся мені у сні?»). Усе це наближає вірші поета до народної пісні. Багато з них завдяки своїй милозвучності, яскравості образів покладені на музику («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Безмежнеє поле» та інші) і стали відомими піснями.

Безумовно, тут велику роль зіграло і те, що почуття, якими сповнені поезії Івана Франка, виходять за межі особистого життя однієї людини, хвилюють кожного.

Усі поезії І. Франка різні за характером, принципом відображення дійсності. Однак спільне для них — багатобарвність і неповторність Фран­кового поетичного слова, тобто те, що робить їх перлинами світового пись­менства. Нехай же збагачує і сьогодні душі поколінь ніжністю, нелегким вмінням кохати, благородством, шляхетністю лірика Франка!

РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ

Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. На­родні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що українці — співуча нація.

Пісня була моєму народові оберегом усе життя, була найближчим то­варишем, допомагала в найтяжчі хвилини лихоліть. Але в кожну епоху життя нашої країни пісні звучали по-різному, відтворюючи історію жит­тя і боротьби нашого народу, їх переживання, мрії, прагнення.

Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, літературного походження. І кожний вид має безліч підвидів. От хоча б взяти обрядові пісні. За жанром вони по­діляються на колядки, щедрівки, веснянки, жнивні, русальські, купальські, весільні, голосіння. Усі пісні надзвичайно мелодійні, чарують красою образів,пахнуть весняними дощами, запашними чорнобривцями, духмяним хлібом. Неповторність і незбагненність української пісні лікує душу і серце.

Я люблю задушевні українські пісні. Вони розкривають переді мною світ краси, життя людей, природу рідного краю.

Для чого потрібно вивчати твори усної народної творчості? (Твір-роздум)

На уроках української літератури ми вивчаємо твори усної народної творчості. Казки і легенди, приказки і прислів’я, загадки і пісні. Чи ж потрібні вони сучасному школяреві? Думаю, потрібні. Бо фольклор відоб­ражає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни.

Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок, без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, оберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.