Архів позначки: “Кулiш”

Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)

Наприкінці 18 –на поч. 19 ст. Україна стала на шлях подолання залишків феодального суспільства. Цей період віддзеркалювався думкою, яка має назву університетська філософія. Для неї х-ною біла подальша розробка релігійної ф. таким філософом як йоган Баптист Шад, який викладав у харківському університеті та пропагував гироку панораму світоглядних філософських знань. Візитна картка цього періоду – романтизм, представлений Кирило-Мефодіївським Братством,х-ною особливістю якого біло було використання у формах пізнання навколишнього світу специфіки духовної культури українського народу. Очолювали братство М. Костомаров та П. Куліш. Які репрезентували ліберально-помірковани й напрям (ґрунтувалися на визнанні релігії та ідеалізму, їх спорідненості з основними догматами християнської ідеології). Члени братства захищали ідеї провінціоналізму, месіанства та «християнського соціалізму». Т. Шевченко, М. Гулак, І. Поседа, О. Навроцький репрезентували революційно-демократичне крило кирило-Мефодіївського братства, керувалися ідеями матеріалізму, антиклерикариму, а у своїх соціологіяних ідеях виходили з визнання вирішальної ролі народних мас в історичному процесі, необхідності революційної боротьби трудящих, побудови суспільства без експлуатації та гноблення. Головним завданням К-М братства було створення національно-етичної культури, розвиток самосвідомості українського народу.

Розстріляне Відродження. Антологія 1917-1933

розстріляне відродження

розстріляне відродження

Київ: Смолоскип, 2004. – 958 с.
Таємниця “літературного злочину”, за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох.
Офіційне пояснення “терористи” від самого початку сприймалося як крик злодія “ловіть злодія! “.
Реабілітація 50-х років і видання їхніх “вибраних творів” не прояснювали нічого, а ще більше завуальовували таємницю.
Аж ось в Парижі 1959 року виходить антологія творів розстріляних, “перевихованих” і пропалих безвісти. З неї видно їхню голову вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність.
Тут зібрано справді найкращі твори.

Автори:
Поезія: Тичина, Рильський, Савченко, Загул, Семенко, Слісаренко, Зеров, Еллан-Блакитний, Чумак, Йогансен, Сосюра, Свідзінський, Филипович, Осьмачка, Шкурупій, Фальківський, Бобинський, Драй-Хмара, Плужник, Чернов, Бен, Бажан, Вороний, Мисик, Влизько, Буревій
Проза: Хвильовий, Підмогильний, Косинка, Сенченко, Антоненко-Давидович, Яновський, Вишня
Драма: Куліш, Буревій
Есей: Лавріненко, Сверстюк

Скачати безкоштовноЛавріненко Ю. Розстріляне Відродження. Антологія 1917-1933 [формат DJVU]

Творча iндивiдуальнiсть письменника (Микола Зеров)

Творча iндивiдуальнiсть письменника (Микола Зеров)

Спадщина Розстрiляного Вiдродження – то важлива i цiкава сторiнка нашої культури. 1937-I938 роки стали чорними роками в iсторiї української лiтератури. Розпрощались з життям талановитi, вiдданi своєму народовi люди. Замовкла поетична пiсня М. Хвильового, С. Плужника, М.Вороного, М.Зерова, iнших. Пiсня обiрвана, та звучатиме вона ще багато рокiв, даруючи насолоду, чаруючи серця читачiв.

Микола Зеров – представник українського неокласицизму. Визначний перекладач, лiтературознавець, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню українського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейської культури.

Класична пластика, i контур строгий,
I логiки залiзна течiя –
Оце твоя, поезiє, дорога.
Леконт де Мiль, Жозе Ередiя,
Парнаських зiр незахiдне сузiр’я
Зведуть тебе на справжнi верхогiр’я.

Микола Зеров майстерно володiв поетичною формою сонету, хоч будучи людиною сором’язливою, зауважував, що його вiршам притаманна синтаксична одноманiтнiсть, обмеженiсть лексики. По-моєму, в поезiї М. Зерова довершенiсть i зрiлiсть думки знайшла вiдповiдну форму. Вона вiдточена, як дiамант найвищої проби. Його iм’я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспiра, Рильського. Вiн був надто вимогливим як до iнших, так i до себе. Нещадно таврував неуцтво, примiтивiзм, був лицарем справжньої культури, пiдтримував прогресивнi, цiкавi творчi пошуки талановитої молодi. До останньої хвилини життя служив своїй Музi.

1935 року, висланий до концтабору на Соловки, втративши єдиного сина, свободу, продовжував писати сонети i далi працював над перекладом Вергiлiєвої “Енеїди”.

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети “Олександрiя”, “Аргонавти”, “Чистий четвер”, “Обри” ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов’янської iсторiї: “Князь Iгор”, “Сон Святослава”, “Кулiш”. Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет. До речi, епiтет чорний лише двiчi використано у цiй поезiї.

Я бачив сон. Важенних перел град
На груди сипали менi, старому,
Вдягали в довгу чорну паполому,
Давали пити не вино, а чад
…….
Нiч мiсячна кругом, така студена,
Антена гнеться, як струнке стебло,
I чорний день дзвонить в стремена.

Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiї далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають “замрiяний золотоглавий Київ”, “бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова”. Вiн свято вiрить в те, що

Живе життя, i силу ще таїть
Оця гора зелена i дрiмлива,
Ця золотом цвяхована блакить.