Архів позначки: Сосюра

Розстріляне Відродження. Антологія 1917-1933

розстріляне відродження

розстріляне відродження

Київ: Смолоскип, 2004. – 958 с.
Таємниця “літературного злочину”, за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох.
Офіційне пояснення “терористи” від самого початку сприймалося як крик злодія “ловіть злодія! “.
Реабілітація 50-х років і видання їхніх “вибраних творів” не прояснювали нічого, а ще більше завуальовували таємницю.
Аж ось в Парижі 1959 року виходить антологія творів розстріляних, “перевихованих” і пропалих безвісти. З неї видно їхню голову вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність.
Тут зібрано справді найкращі твори.

Автори:
Поезія: Тичина, Рильський, Савченко, Загул, Семенко, Слісаренко, Зеров, Еллан-Блакитний, Чумак, Йогансен, Сосюра, Свідзінський, Филипович, Осьмачка, Шкурупій, Фальківський, Бобинський, Драй-Хмара, Плужник, Чернов, Бен, Бажан, Вороний, Мисик, Влизько, Буревій
Проза: Хвильовий, Підмогильний, Косинка, Сенченко, Антоненко-Давидович, Яновський, Вишня
Драма: Куліш, Буревій
Есей: Лавріненко, Сверстюк

Скачати безкоштовноЛавріненко Ю. Розстріляне Відродження. Антологія 1917-1933 [формат DJVU]

УЧИТЕЛЮ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ (За поезією В. Сосюри «Учитель»)

Вчителько моя, зоре світова… А. Малишко

У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього сло­ва: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник. Поетові Володимиру Сосюрі пощастило — в його житті був учитель, що завою­вав повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: «тихий карий зір і ка­шель… сухий». І це невипадково: учитель-наставник став рідною, близь­кою людиною. Особливої довірливості, інтимності віршу надає його фор­ма — звертання до вчителя. Це неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор стверджує, що праця вчителя не була марною, він залишив глибокий слід у душах своїх вихованців:

Ти вчив любити подвиги людини, Красу труда й безсмертний рідний край.

Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:

З тобою наша молодість розквітла І наших дум пориви огняні.

Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але я не згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують майбутнє країни? Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительсь­кий «благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим». І дока­зом тому є цей чудовий вірш.