дружиною, а брат старший везе батькові Золотого птаха. Скажеш, що ми все здобули.
Похитала сумно головою царівна і каже.
— Не ви це здобули, а той, що ви його вбили.
— Говоритимеш, як учимо, бо загинеш тією ж смертю, що й брат.
Мусила поклястися, що не продасть їх. Кинули вони тіло брата в колодязь степовий і поїхали. Приїжджають до палацу, а цар назустріч їм вибігає.
— Діти ви мої любі, коні ваші схудли, ви потомилися, але дочекався я вас, лише брата наймолодшого нема.
— Ей,— кажуть брати,— що ви журитеся, то баламут. Ось беріть Золотого птаха, а оце невістка ваша, а моя дружина,— каже середущий.
Загнали Дурфекету до стайні. Несе йому їсти солдат в обід, лише положив у жолоб, виходить, а кінь трах копитом і вбив. Несе другий солдат ввечері і знову не повернувся, несе третій — і цього вбив кінь. Через рік і половини війська в царя не залишилося. Молода царівна почорніла, птах не співає. Вже він не золотий, а чорний, мов крук. Батько сумний ходить, бо помирати скоро буде, а наймолодшого сина нема та й нема.
Тим часом дуже нудно на серці стало лисові. Став він серед поля і думає: «Чому така хмура їсть мене? Ану побіжу туди, куди мій побратим пішов». Біжить він, біжить, знайшов у степу криницю. Глянув туди і промовив.
— Не послухав ти мене і втретє, а викупив братів та коней. За непослух караєшся вже близько року.
Метнувся лис, дістав цілющої води та оживляючого кореня. Помазав шию, притулив до тулуба, і зрослася вона. Оживляючий корінь засунув йому в рот, стукнув тричі у бороду, і проснувся царевич:
— Проспався…
— Ой,— каже лис,— був би ти спав віки-вічні, якби не оживив я тебе. Просив же, аби ти не купляв нічого живого, а ти відкупив братів з кіньми. В нагороду за це вони зняли твою голову. Тепер йди додому і не признавайся нікому. Твій Золотий птах не співає, наречена не усміхається, а кінь Дурфекета царське військо добиває.
Прийдеш під ворота і скажи, що ти бідний сирота і давно нічого в роті не мав. Брати твої наймуть тебе, бо добре буде, що ти хоч один раз коня погодуєш.
Прийшов царевич під ворота, заплакав, а вартовий питає:
— Чого плачеш?
— Та як мені не плакати, не пам’ятаю, коли вже їв. Може, хоч якась робота у вас для мене знайдеться?
Пішли слуги, розповіли братам, а вони кажуть.
— Хай іде коня доглядати, загине він замість воїна. Привели його до палацу, нагодували і показали коня, якого він повинен годувати.
— Добре,— каже,— я коней люблю. Видали йому оброк і кажуть:
— Уважно йди, не доторкайся до нього, бо він копаєтеся. Взяв наймит оброк, положив його надворі, а сам голіруч до коня.
Вдарив долонею по спині і говорить.
— Ой, нещасний, скільки гною під тобою, а ти й на вулицю не виходиш.
Відчепив капистру, вивів коня надвір, дав коневі їсти. Взяв жогребло, щітку, вичистив, вичесав Дурфекету,