Золотого птаха ми дістанемо, але шкода, що багато часу втратимо.
Перекинувся лис у коня, сів на нього царевич і попід ясним сонцем полетіли до тридесятого царства Червоного царя. Вмить опустилися вони там. Знову став кінь лисом і знову порадив, аби попросився у найми. Приймуть його золотого коня доглядати. Лиш просив лис, як будеш виводити Дурфекету, то аби золотої капистри не брав. Третьої ночі царевич відв’язав коня Дурфекету, подивився на золоту капистру і подумав: «Шкода її залишати тут, та й не гарно такого коня на повідку вести».
Не зняв він золотої капистри, дзвіночками срібними обшитої.
Тихесенько вів він Дурфекету до воріт, що ніхто у місті не почув, а біля воріт потряс кінь головою і задзвеніли дзвіночки, збіглися сторожа, зловили царевича і привели до Червоного царя.
— Так он який ти слуга,—сказав цар. — Буду карати тебе, злодію. Суддів мені не треба, бо сам у своєму царстві закони видаю.
Вийняв пістоль, прицілився і каже.
— Оце тобі буде плата за службу!
А царевич проситься:
— Слухай, ясновельможний Червоний царю, я не жебрак, а син, такого сильного царя, як ти. Мій батько вже дуже старенький, і смерть за ним ходить. Він прочитав, що є на світі Білий цар, а в нього живе Золотий птах. Якби він заспівав у нашому домі, то батько став би молодим і дожив би з нами до глибокої старості. Я приїхав до Білого царя, а він сказав, що може поміняти Золотого птаха на твого Дурфекету. Я знав, що ти мені його не віддаш, а тому вирішив викрасти.
— Добре,— каже Червоний цар,— дам я тобі свого коня Дурфекету, але тоді, як ти допоможеш мені засватати красуню-дочку царя Чорнокнижника, який проживає у тридесятому царстві. Вже тричі сватався і тричі відмовляла мені. Вона дуже вродлива. Коли я побачу її у своїм палаці, то дістанеш за це коня.
Що робити бідному царевичу, виходить сумний за місто, а лис назустріч.
— Бачиш, вже вдруге не послухався ти мене. Не треба було капистру брати. Та не переживай. Поїдемо до царя Чорнокнижника.
Перекинувся лис у коня. Сів на нього царевич, і полетіли попід зірками ясними, а через мить опустилися під брамою великого міста.
Перекинувся кінь у лиса і каже.
— Дочка Чорнокнижника зараз гуляє у місті. Вона зі своєю двійницею буде йти по одній стороні вулиці, а ти по другій. Ти їм так сподобаєшся, що вони притишуть свій хід. Я перекинуся у собачку, і ти мене вестимеш на курмею. На котру гаркну, та і є дочка царя. Вона розпитуватиме, звідки і хто ти, і захоче вийти за тебе заміж. Лише пам’ятай добре, що я тобі сказав, бо коли перекидаюся у іншу тварину, то розмовляти вже не можу.
Коли вони зустрілися, то забулася царева дочка, поражена красою молодого царевича, аж хід притишила разом із своєю двійницею. А царевич і сам кроку ступити не в силі, так йому обидві дівчини сподобалися.