Гаркнула собачка на одну з них, і царівна відскочила вбік, Тоді царевич каже їй:
— Добридень, ласкава царівно!
— Добридень, юначе. З яких ти країв?
— З далеких, ласкава царівно. Я син царя, який живе на тридесятій землі.
Тоді вона промовила.
— Я бачу, що ти не тутешній. Виконай мою волю — зроби мене щасливою.
— А чому би й ні.
— Ти мені дуже подобаєшся. Я хотіла би обвінчатися з тобою.
— Хай буде!
Пішли вони разом до дивовижного палацу. Царівна весела, радіє, очі як зірниці сяють. Зустрічають їх цар із царицею, а вона каже.
— Татусику і матусенько, ось тепер я вийду заміж. Пам’ятаєте, говорила, що буде той мій чоловік, який мені сподобається. Він син царя тридесятого царства і згідний брати мене. Можете справляти весілля. Подивився Чорнокнижник на дочку і каже.
— Що ти привела мені якогось світового волоцюгу? Не для тебе він! Я хочу знатного, порядного зятя!
— Батьку, це порядний царський син!
Ще сердитіше батько до неї.
— Прожени ти його під чотири вітри! Не пара він тобі. Ще й дивися, з собачкою прийшов — теж мені жених. Відведи його туди, де зустріла, і не смій навіть показуватися з ним мені на очі.
Гірко плачучи, взяла дочка за руку царевича і вийшли вони за міську браму. Тоді собачка перекинулася в лиса і каже.
— Скажи, царівно, чи хочеш одружитися з царевичем?
— Хочу,— відповідає.
— Тоді я замість тебе піду до батька, а ви залишайтеся тут.
Перекинувся лис у дочку царя, і пішла вона у царський палац. Стала перед царем і плаче.
— Бачиш, батьку, знайшла я була собі пару, а ти сказав прогнати. Тепер я заміж ніколи не вийду.
— Мовчи! — крикнув цар.— Буде так, як я скажу, а не так, як тобі хочеться!
— Аби я зараз лисом стала, то буде по-моєму, батьку,— сказала і на очах у царя перекинулася в лиса. Поки схопився цар за рушницю, то лис вискочив через вікно.
Просурмив цар тривогу. Збіглися стрільці, і було наказано їм всіх лисиць у місті перестріляти. А лис тим часом перескочив через стіну, перекинувся у коня, сіли на нього царевич з нареченою і поїхали до Червоного царя. Приїхали вони під браму, лис став царівною, і разом з царевичем пішли до палацу.
— Ну,— каже царевич.— Я привів тобі царівну.
Зрадів Червоний цар, наказав мед-вина носити та пригощати царевича і наречену. Як погостилися, то вивів він золотого коня Дурфекету і сказав йому на вухо. «Тепер цей царевич твій господар, аби ти нікого до себе не підпускав і лише його слухав».
Попрощався царевич з Червоним царем, вивів він коня за ворота, а наречена каже.
— Ти підлий, Червоний царю, я тобі тричі відмовляла, а ти вирішив купити мене. Я дала згоду вийти заміж за того, хто привіз мене сюди, а твоєю не буду.
Вивів він її у квітучий сад, де море квітів цвіло, і каже їй:
— Закохуйся, дорога.
— Сказала я тобі, що не буду твоєю, щоб зараз же