полі відпочивати? Прошу вас до корчми, а коня я в стайню заведу. Відпочинете по-людськи.

— Добре.

Прив’язав корчмарик коня в стайні, а царевич не встиг до корчми ввійти, а вечеря багата-пребагата чекає вже на нього. Не встиг і заплатити корчмареві, а він каже.

— Тепер ясновельможний можуть пограти в карти.

Зайшов він до світлиці, сів з картограями, програв гроші, програв коня і себе на два роки слугою корчмаревим бути.

Цілий рік чекають батько з наймолодшим сином, а братів нема і нема.

Збирається наймолодший син по Золотого птаха. Прийшов попрощатися, а батько каже.

— Мав вас трьох синів, як трьох орлів, а тепер залишаюся сам і помру в самотині.

А син і відповідає.

— Татусю, не здобули брати Золотого птаха і не повернулися, а я поїду і привезу, може, братів знайду, і заживемо тоді щасливо.

«Візьму доброго коня — можуть мене вбити»,— подумав. Вибрав він найгіршу шкапину, сів та й поїхав. Минає села і міста, поля широкі та ліси дрімучі. Прибув він до чудесних країв, де задумав нагодувати коня і перепочити. Не встиг кілка вбити та коня прив’язати, як корчмарик підбігає до нього.

— Добрий день! — поклонився йому.

— Доброго здоров’я.

— Прошу ясновельможного царевича до корчми. Хата недалеко, є що їсти, є що пити, де поспати і коня примостити.

— Йди ти, причепо, не даєш відпочивати мені! — грізно крикнув на корчмаря.

Почав ще ніжніше просити царевича, та де там.

— Я господар свого коня, а їжу маю в торбі і твоєї послуги не бажаю. Геть звідси!

Побачив корчмар, що не вмовить його, і пішов. А царевич відпочив в полі і їде. Не день та й не два їхав він, поки не заїхав у пречудесний ліс. Минув він той ліс, бачить поле, а серед поля лежить вбитий ведмідь, а над ним гайвороння літає. Що він робить? Скочив з коня і говорить сам до себе:

— Може, і моє тіло буде отак вітер обвівати, ворон клювати, а сонце сушити. Хоч він і звір, але треба його похоронити. — Викопав яму, положив туди ведмедя і засипав землею. Потім відпочив трохи, сів на коня і поїхав далі. Їде він, їде і бачить, що лис наздоганяє його.

Привітався лис до нього, а він здивувався, бо ніколи ще не чув, аби звірі людською мовою говорили. Тоді лис запитує.

— Слухай, чоловіче добрий, ти далеко шлях держиш?

— Сам не знаю. Лис тоді і каже.

— А я знаю. Ти їдеш в тридесяте царство до Білого царя, який має Золотого птаха. Довго ще їхати туди, але я тобі допоможу. Залиш свого коня тут, а я перекинусь у чарівного, і поїдемо. Лише пам’ятай, що я розмовляти з тобою не зможу, поки не доїдемо на місце. Там я знов стану лисом.

Перетворився він в чарівного осідланого коня, сів на нього царевич, піднявся кінь за хмари, і полетіли. Вмить опустилися в чудесній країні, де живе Білий цар. Зупинилися вони під брамою великого міста. Кінь перетворився у лиса і каже.

— Зараз я