Виробництво керамічних виробів — трудомісткий і довготривалий процес, що вимагає від ремісника володіння різноманітними навичками — починаючи від вибору глини і закінчуючи термічною обробкою виробів.
Глину добували найчастіше відкритим способом за допомогою лопат і дерев’яних відер. Добуту сировину привозили додому і скидали у глинник. Тут глина протягом певного часу «пріла». Цей процес прискорювали, постійно поливаючи її водою і перелопачуючи. Потім глину піддавали обробці та очищенню. Перед формовкою глину місили, як тісто. Таким чином масу обробляли кілька разів і, зліпивши її у вальки, знову складали у глинник. Через кілька днів її ретельно місили, видаляючи камінчики та рослинні залишки, і розділяли на невеликі частки потрібних розмірів для формовки певного виробу.
На Україні під кінець XIX ст. загального поширення набув ножний гончарний круг.
Після просушування на повітрі, а взимку — в домашній печі посуд випалювали. Спеціальна піч, яку споруджували або у дворі гончара, або за селом, складалася з двох частин: великої — огнища, і малої — горнила, розділених «козлом» — стіною з отворами для проходу диму і нагрітого повітря. Округле склепіння печі (клобук) теж мало отвори — для виходу пари.
Посуд у горнилі ставили рядками, між якими були глиняні перегородки — рачки, а решту простору засипали уламками битого посуду. Полив’яний посуд випалювали двічі — у сирому вигляді і після обливки поливою.
Сформований предмет, ще знаходячись на гончарному крузі, отримував рельєфне покінчення, що його робили пальцями, спеціальними паличками, на нього наносився гравірований або кольоровий орнамент. У розмальовці виробів брала участь вся сім’я гончара. Для малювання використовували квач, куряче або дятлове пір’я, ріжок, дерев’яний ніж — стек.
До побутового посуду належали миски, полумиски, ринки, горщики-борщівники, кашники, глечики, тикви, барильця, куманці тощо.
(250 сл.) (Із книги «Українське народознавство»)