Архів позначки: Соціологія

Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології

Соціологія,

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо.  Поняття “соціальний”  має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку. Соціальний зв’язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

Об’єкт соціології – соціальна реальність, зокрема, соціальна поведінка індивідів, груп, спільностей, суспільства в цілому: соціальні зв’язки і соціальні процеси. Об’єктивні соціальні явища суспільства:

  • Соціальні відносини;
  • Соціальні організації;
  • Соціальні спільноти;
  • Соціальні явища;
  • Соціальні процеси;
  • Соціальні інститути;
  • Соціальні суб’єкти.

Предметом соціології є  загальні та специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Предмет соціології: закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх статусами і ролями

Соціологія

Соціологія

Тема 1. Вступ до соціології.

  1. Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології.
  2. Сутність “соціального” як провідної соціологічної категорії.
  3. Структура соціологічного знання.
  4. Методи соціології.
  5. Сутність соціологічних категорій “соціальні відносини”, “соціальне явище”, “соціальний процес”, “соціальний закон”, їх взаємозв’язок.
  6. Соціальні закони, їх класифікація.
  7. Основні функції соціології.
  8. Особливості соціології, як наукової дисципліни, що вивчає людське суспільство.
  9. Роль і завдання соціології в соціальному реформуванні українського суспільства.
  10. Місце соціології у професійній підготовці молоді

Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології.

  1. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми.
  2. Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки.
  3. Розвиток соціології в період середньовіччя.
  4. Передумови появи соціології як самостійної науки.
  5. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.
  6. О.Конт – засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство.
  7. Позитивістська соціологія О. Конта. Зміст “статики” та “динаміки” контівської соціології.
  8. Еволюціоністська соціологія Г.Спенсера. Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути. Марксистська соціологія, її особливості.
  9. Розвиток соціології Е.Дюркгеймом.
  10. Розуміюча соціологія М.Вебера.
  11. Порівняльний аналіз концепцій “економічної людини” Ф.Тейлора і “соціальної” Мейо
  12. Структурний функціоналізм Т.Парсонса.
  13. Функціональні теорії Т.Парсонса та Р.Мертона, їх відмінності
  14. Основні напрямки сучасної соціології.
  15. Витоки української соціології, їх характерні риси.
  16. Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні.
  17. Соціально-філософські ідеї М.Драгоманова.
  18. Соціологія радянського періоду та її криза.
  19. Роль М.Грушевського у розвитку соціології.
  20. Проблеми розвитку сучасної української соціології.

Тема 3. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура.

  1. Суспільство як соціальна система та соціальне явище.
  2. Основні ознаки суспільства і типологія суспільств.
  3. Характерні особливості сучасного (постіндустріального) суспільства.
  4. Особливості розвитку сучасного українського суспільства.
  5. Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення суспільства.
  6. Соціальна структура суспільства, її складові.
  7. Група як складова соціальної структури суспільства. Класифікація груп.
  8. Соціальні відносини, їх роль у формуванні соціальної структури.
  9. Поняття соціального інституту, його види.
  10. Роль та функції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства.
  11. Інституціалізація, її ознаки (навести приклади).
  12. Найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства, проблеми їхньої взаємодії.
  13. Соціологічне тлумачення соціальної організації і самоорганізації.
  14. Історичні типи стратифікації.
  15. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації.
  16. Соціальна нерівність як основа стратифікації.
  17. Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації.
  18. Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства.
  19. Соціальна мобільність та її види.
  20. Сутність процесу маргіналізації, особливості його в Україні.
  21. Трансформація соціальної структури українського суспільства.

Тема 4. Особистість у системі соціальних зв’язків.

  1. Сутність, спільність та відмінність понять “людина”, “індивід”, “особистість”.
  2. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.
  3. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві.
  4. Соціологічна структура особистості.
  5. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.
  6. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.
  7. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.
  8. Соціологічний зміст понять “десоціалізація” та “ресоціалізація”.
  9. Типологія особистості в соціології.
  10. Взаємодія суспільних та особистих інтересів і цінностей.

Тема 5. Соціологія культури.

  1. Соціальна сутність культури.
  2. Об’єкт та предмет соціології культури.
  3. Основні функції культури.
  4. Структурні елементи та форми вияву культури.
  5. Організаційна культура, її елементи.
  6. Менталітет як один із впливових елементів культури.
  7. Норми та цінності як структурні елементи культури.
  8. Система цінностей сучасної молодої людини.
  9. Особливості розвитку національної культури на рубежі ХХ-ХХІ ст.
  10. Проблеми відродження національної культури в Україні.

Тема 6. Соціологія конфлікту.

  1. Конфлікт як соціальне явище.
  2. Становлення та розвиток соціології конфлікту.
  3. Структура соціального конфлікту.
  4. Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки.
  5. Об’єктивні та суб’єктивні причини соціальних конфліктів.
  6. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв’язання.
  7. Типологія конфліктів.
  8. Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів.
  9. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві.

Тема 7. Економічна соціологія.

  1. Об’єкт та предмет економічної соціології, її місце у загальній системі соціологічного знання.
  2. Взаємозв’язок економічної та соціальної сфер суспільства. Соціальні функції економіки.
  3. Соціологічне тлумачення таких категорій як “економічна поведінка”, “економічна культура”, “економічне мислення”, “економічний інтерес”.
  4. Економіка як соціальний інститут, його функції.
  5. Сутність соціального механізму економічного розвитку.
  6. Соціальна структура сучасної постіндустріальної економіки України.
  7. Підприємництво в Україні: соціологічний аспект.

Тема 8. Соціологія праці та управління.

  1. Предмет соціології праці та управління, його складові.
  2. Особливості соціально-трудових відносин.
  3. Основні види соціальних процесів у трудовій сфері.
  4. Праця як соціальний процес.
  5. Соціальні функції праці.
  6. Цінності праці. Види ціннісної орієнтації у сфері праці.
  7. Співвідношення понять “управління” та “керівництво”. Методи та стилі керівництва.
  8. Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами.
  9. Управління та самоуправління, їх співвідношення.

Тема 9. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні і проведення соціологічних досліджень.

  1. Організаційна  структура соціологічної  роботи  в Україні.
  2. Поняття соціологічного дослідження, його завдання.
  3. Поняття процедури, методології, методики та техніки соціологічного дослідження.
  4. Види соціологічного дослідження, їх призначення.
  5. Функції соціологічного дослідження.
  6. Етапи організації соціологічного дослідження.
  7. Програма соціологічного дослідження, її структура.
  8. Поняття проблеми, значення її  формулювання та обґрунтування в організації проведення соціологічного дослідження.
  9. Мета і завдання соціологічного дослідження.
  10.  Роль гіпотез в організації соціологічного дослідження, їх види.
  11. Сутність і призначення процедури “логічного аналізу понять”.
  12. Генеральна та вибіркова сукупність, порядок їх визначення.
  13. Методи аналізу соціологічних документів.
  14. Соціологічне спостереження, його види.
  15. Експеримент, його види. Призначення соціального експерименту.
  16. Соціологічне опитування, його різновиди.
  17. Запитання в анкеті, порядок їх формування та види.
  18. Анкетування, структура анкети.
  19. Вимоги до анкетера.
  20. Інтерв’ю, його види.
  21. Експертиза, її призначення.
  22. Професійна атестація як різновид соціальної експертизи, її функції.
  23. Тестування, його призначення. Види тестів.
  24. Соціометрія, особливості її застосування.
  25. Методи опрацювання і аналізу первинної соціологічної інформації.
  26. Основна тематика сучасних досліджень інституту соціології АН України.

 

Соціологія українського Відродження

Соціологія, , , , , , , , , , , , , , , , , ,

План
Вступ
1. Початки української соціології
2. Розвиток вітчизняної соціології на початку XX ст.
Список використаної літератури

Вступ
Україна багата на видатних людей. Це стосується і такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період, так званого, українського Відродження. В цей час практично зароджується сучасного типу соціологія, яка сьогодні, в певній мірі, відновлює свої сили в Україні.

1. Початки української соціології
Власне початком самостійних соціологічних праць слід вважати досліди женевського гуртка українських вчених 80-х pp. XIX ст. До нього належали, передусім, М.Драгоманов (якого багато дослідників називають піонером української соціології), С.Подолинський (представник механістичної ‘ теорії в соціології) та Ф.Вовк. Вони друкують свої праці у часописі «Громада» (5 томів за 1878-1882 pp.) та інших виданнях. М.Драгоманов (1841-1895) розглядав соціологію як науку про суспільство, закликаючи українських дослідників використовувати ідеї та принципи західної соціологічної думки. Він активно відстоює ідею прогресу, який у суспільних відносинах проявляється скасуванням неволі, панщини, здобуттям рівних конституційних прав; прогрес особи розглядається ним у тісному зв’язку з поступом людства в цілому. С.Подолинський (1850-1891) у своїх працях поєднує марксистські й соціал-дарвіністські поглади з програмою громадівства. Він вважає, що у суспільному житті діє закон боротьби за існування; але, на відміну від соціальних дарвіністів, визнає ще й дію закону зростання солідарності людей, яка втілюється у громадах. Тому для нього центр ваги припадає не стільки на боротьбу людей між собою, як на боротьбу людей з природою, загрозливим довкіллям. Своєрідна інтерпретація С.Подолинським дарвіністських законів полягає у тому, що у громадах відбувається просування нагору талановитіших і морально до-.сконалих людей, а не перемога фізично сильніших. Йому належить одна з перших праць соціологічного характеру — «Ремесла і хвабрики на Україні» (1880, Женева). Ф.Вовк (1847-1918) розглядає соціологію як науку про насамперед громадське життя, в центрі якої знаходиться людина. Його соціологічні погляди відзначаються еволюціонізмом: всі суспільні явища і форми є результатом повільного сгупеневого розвитку зародків фізичної природи людини. Ця фізична природа людей є однакова, але відмінне довкілля зумовлює відмінності між людьми.
Отже, у тогочасній українській соціології домінує позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. У цей же період зароджується і поширюється у світі, не минаючи Україну, марксистська соціологія. Саме під впливом цих напрямків і течій перебувають вчені, які започатковують соціологічні студії в Україні. Характерною ознакою їх діяльності є активна пропаганда положень, вироблених західною соціологічною думкою. Учені цього часу не стільки продукували власні нові ідеї, скільки засвоювали й поширювали уже вироблені. Таку позицію можна зрозуміти, якщо взяти до уваги те, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою з Заходу; тому на перших порах діяльність українських соціологів переважно скеровується на розробку й поглиблення ідей О.Конто, Г.Спенсера, К.Маркса та інших західних соціологів класичного періоду.
Другою характерною рисою означеного періоду є перехрещування дослідницького поля соціології з суміжними соціогуманітарними науками. Оскільки власних фахових соціологів в Україні того часу практично не було, то соціологічні праці або праці з елементами соціологічного аналізу укладають філософи, економісти, етнографи та ін. Пізнє усамостійнення соціології як науки та перехрещування поля досвіду із суміжними дисциплінами зумовлює ту обставину, що представників таких наук, як українська філософія, історіософія та історія, географія, економіка, право, статистика слід розглядати як передвісників української соціологічної думки. Зв’язок соціології з цими науками настільки тісний, що на їх основі з часом постали окремі соціологічні школи. Спільна вихідна база соціології та інших ділянок суспільного знання не тільки позначається на дослідженнях на початках розвитку української соціології, але й згодом має здебільшого вирішальне значення для праць на стику цих наук.
Помітний внесок у розвиток соціології в Україні мають праці таких українських філософів, як П.Юркевич, В.Лесевич, К.Ганкевич, І.Федорович, О.Стронін Так, І.Федоровичу належать «Афоризми» та неопублікований твір «Організм соціальний». П.Юркевич (1827-1874) під впливом Г.Сковороди детально розвиває тезу про людину як істоту насамперед внутрішнього духовного життя, пов’язаного з українською ментальністю. Як засновник школи «філософії серця» він виразно підкреслює значення серця та почувань, а не лише і не стільки розуму, у житті людини. Серце для Юркевича є центром усього тілесного й духовного життя людини, місцем зосередження всіх вітальних (від лат. vitaс — життя) сил, дій, рухів, бажань, почувань і думок. Представник позитивізму в Україні О.Стронін (1827-1889) значну увагу приділяє проблемі суспільства. Він є автором твору соціологічного спрямування «История общественности» (1886), де розвиває механістичну теорію суспільства, шукаючи підтвердження своїм думкам в аналогіях з природою. Спільною рисою всіх суспільств, на його переконання, е. їх пірамідальна будова: на вершині піраміди — активна меншість, аристократія, внизу — більшість, демократія. Така пірамідальна будова суспільства забезпечує його рівновагу, бо, згідно з законами фізики, без широкої і нерухомої основи немає стійкості предмету. Меншість угорі постійно розхитує піраміду і не допускає застою суспільства, але центр ваги знаходиться власне в основі, гарантуючи сталість існування будь-якого суспільного організму, його не-знищимість.
Сміливі концепції розвитку українського суспільства, народу, нації, держави, взаємин провідних одиниць і громади висувають українські історіософи та історіографи — автор «Истории Руссов», далі старша й молодша народницькі школи: М.Костомаров, О.Лазаревський, В.Антонович, П.Куліш, М.Драгоманов, М.Грушевський та інші. У новодержавницькому напрямі соціологічним мисленням позначена творчість В.Липинського та С.Томашівського.
Найпослідовніше поглиблює свої історичні досліди соціологічними студіями і вперше в українській історіографії застосовує історико-соціологічний метод М.Грушевський (1866-1934). Здобувши європейське визнання за теоретичне обгрунтування власної схеми історії України як самостійного процесу розвитку українського народу, він 1903 р. був запрошений до Парижа прочитати курс лекцій з цієї проблематики. Під час перебування за кордоном Грушев-ський отримує змогу ознайомитися з сучасними йому ідеями соціологів Е.Дюркгейма та М.Вебера, які суттєво вплинули на його наукову позицію. Саме відтоді він стає не просто істориком, але істориком-соціологом. Він особливо плідно використовує свій історико-соціологічний метод у дослідженнях давньої історії, тісно пов’язуючи його здобутки із сьогоденням. «Думаю, ми стоїмо на порозі нового сміливого і багатого наслідками руху в сфері соціальних наук, — стверджує він, — і, зокрема, соціології теоретичної і генетичної». Тобто, на його думку, виконавши історико-соціологічний аналіз минулого, ми знайдемо шлях до розуміння сучасних процесів, а також майбуття. Звідси стає зрозумілою й назва його праці «Початки громадянства. Генетична соціологія», у якій він зазначає, що в час глибокого соціального перелому більш ніж будь-коли потрібні ґрунтовні студії соціальної еволюції «від самого споду», від її найраніших стадій починаючи. Саме у цій праці закладені основні думки Грушевського-соціолога.
Він чітко окреслює власний аспект у розумінні розвитку людства, висловлюючи сумнів у правомірності як позитивістських (включно з марксизмом), так і суто психологістських підходів і поглядів на природу соціальної еволюції. Оригінальність концепції Грушевського полягає, насамперед, у системі пріоритетів. Він обґрунтовує неможливість моністичного (від грец. jicovoc, — один) розуміння історії, некоректність застосування законів у природничонауковому їх розумінні до пізнання складної соціальної реальності. Його основна ідея полягає в тому, що

Сторінки: 1 2 3 4 5 6