відповідь на основне питання практичної політики — куди і якими шляхами має йти народ — можна знайти саме у соціології. Але реалізація цього переконання, втілення його у наукову практику пішли різними шляхами.

2. Розвиток вітчизняної соціології на початку XX ст.
Після 1917 року розвиток вітчизняної соціології не припинявся, хоча і не був однозначним. Перші роки більшовицького режиму в Україні співпали з прискоренням інституціоналізації соціології, тобто її правовим і організаційним утвердженням як самостійної науки. У 20-х pp. наукова і науково-видавнича праця майже повністю зосереджується у Всеукраїнській академії наук (далі — ВУАН). З трьох її відділів саме соціально-економічний мав спеціальну кафедру соціології — першу в Україні, — яку очолює Б.Кістяківський (1918-1920). На жаль, його праці з доби відродження української державності не знайдено. Після його смерті кафедру очолює марксист С.Семківський, але помітних результатів роботи ця кафедра не мала. У 1923-1930 pp. видруковані «Записки соціально-економічного відділу», окремі дописи яких порушують проблемисоціології (М.Туган-Барановського, С.Дністрянського, О.Гілярова та ін.).
Організації соціологічних студій в установах ВУАН присвячує свою діяльність М.Грушевський, повернувшись в Україну у 1924 р. Найближчими його співробітниками виступають О.Гермайзе, П.Клименко, донька Катерина Грушевська. Кабінет примітивної (тобто давньої) культури, керований нею, досліджує питання генетичної соціології і з 1926 р. видає річник «Первісне громадянство». К.Грушевська публікує тут свої праці «Спроба соціологічного ‘пояснення народної казки», «Соціологія старовини» та ін. У цьому ж напрямі Ф.Савченко видає свої праці «Примітивна культура», а також «Соціологія в концепції нової французької демократії».
Одною з причин повернення М.Грушевського в Україну стає прагнення перевести Український соціологічний інститут (далі УСІ), заснований ним у Відні, на батьківщину і бажання досліджувати історію свого народу в його власному середовищі. Одразу ж після повернення до Києва (24 березня 1924 р.) М.Грушевський виголошує доповідь «Український соціологічний інститут і дослідча кафедра історії культуризагальної й української» перед спільними зборами ВУАН. В ній він ознайомлює присутніх з планами щодо УСІ, зокрема проектом створення п’яти кафедр та постійно діючого семінару. Однак Інститут марксизму не підтримав цей проект, можливо тому, що М.Грушевський намагається зберегти «свободу наукової мислі і праці, не зв’язану якоюсь партійною програмою», створити інституцію, яка віддячує урядові і суспільству за матеріальне утримання педагогічною працею і дослідженнями, «але не знає сторонніх втручань в свою роботу і організацію».
Тоді ж, у 1924 p., замість інституту відкривається лише науково-дослідна кафедра історії України на чолі з М.Грушевським, а при ній — дві секції, одна з яких (секція методології та соціології) працює під керівництвом О.Гермайзе. Функції соціологічного інституту фактично починає виконувати утворена наприкінці 1925 р. «Асоціація культурно-історичного досліду», яка упродовж 1926-1927 pp. провела 24 засідання, де було виголошено 51 доповідь у річищі соціологічного методу.
Виходячи із суміжних наук, у 20-ті роки багато уваги соціологічним питанням приділяє ряд інститутів у межах ВУАН. Так, Український демографічний інститут досліджує, поряд з іншими, біосоціальні процеси. З праць інституту слід відзначити розвідки М.Птухи про чисельний склад населення України у 1897-1920 pp. і про смертність в Росії й Україні, П.Пустохода — про демографічні особливості населення України у XX ст., М.Трачевського — про народжуваність, І.Коваленка — про самогубства у Харкові тощо. Український науково-дослідний інститут педагогіки у Харкові з 1925 р. видає «Журнал експериментальної педагогіки й рефлексології», в якому з’являється низка праць з соціотехніки. Досліди з соцірпсихології та колективної рефлексології мають у своїй програмі також Український психоневрологічний інститут і Київський державний психоневрологічний інститут; обидва інститути видають свої праці, частина яких становить великий інтерес для соціології.
Український інститут марксизму-ленінізму, створений на базі кафедри марксизму і марксознавства, відкритої 1921 р. у Харкові, попри свою однобічну орієнтацію, до 1930 р. видає у часописі «Прапор марксизму» деякі об’єктивні матеріалиописово-соціографічного характеру про соціальні процеси у тогочасній Україні. Цей інститут поділяється на секції, серед яких була й філософсько-соціологічна. На поч. 30-х pp. ці та інші марксистські інституції об’єднуються під назвою Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). В її межах створюється інститут філософії й природознавства, який з 1931 р. видає журнал «Прапор марксизму-ленінізму» (з 1934 р. — журнал «Під марксистсько-ленінським прапором» як орган ВУАМЛІН). При інститутах ВУАМЛІНу протягом короткого часу продовжують існувати кафедри соціології.
Всі ці реорганізації наукового життя в Україні поступово, крок за кроком, перетворювали соціогуманітарні дисципліни в уніфікований набір цитат з праць Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, позбавляли їх власних методологічних основ, зводили до становища прислуги панівної ідеології. Як зазначав у ті часи відомий український соціолог в еміграції М.Шаповал, розвиток науки в Радянській Україні пішов дивним шляхом:разом із збільшенням досліджень та експериментальності у методах аналізу пануюча влада провадить утиски свободи наукової критики, свободи досліду й висновку; соціологія поступово втрачає самостійне значення, виконує функцію ілюстрації марксизму-ленінізму, підтвердження його постулатів начебто об’єктивною соціологічною інформацією, вигідною радянському урядові та комуністичній партії. Терміни «соціологія» та «історичний матеріалізм» (частина марксистсько-ленінського вчення, присвячена суспільству) почали розглядатися як синоніми.
Після 1930 р., за умов гоніння на українську науку, політики терору й репресій проти її представників, зацікавлення соціологічними студіями значно послаблюються. Соціологічні установи ліквідовуються, дослідники старшої генерації фізично винищуються; ті, хто залишився в живих, уникаючи небезпечної тематики, в основному популяризують догмати марксистсько-ленінського вчення. Конкретна мікросоціологія та соціометрія не встигають розвинутися взагалі, бо під забороною перебувають математична статистика, теорія ймовірності і вибірки, структурно-функціональний аналіз.
З 1936 p., із посиленням хвилі репресій, відбувається майже повна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан проіснував понад 30 років, незважаючи на спорадичні «потепління» й спроби пожвавлення соціологічних студій у межах академічних установ. Соціально-економічний відділ АН УРСР (1937-1946 pp.) не видав практично жодної поважної праці соціологічного характеру. Пізніше наукова тематика з соціальних та національних питань передається створеному у 1947 р. Інститутові філософії АН УРСР. Про науково-дослідну працю з соціології у цьому інституті не було відомостей аж до початку 60-х pp., поки відділ атеїзму цього інституту не провів соціологічні дослідження на західноукраїнських землях, однак вони не були опубліковані. Деякі результати проведеної роботи, що пройшли цензуру, були надруковані у збірці «Соціологія на Україні» (К.: 1968, ред. Л.Сохань), і хоча його оголосили першим українським соціологічним щорічником, наступні числа так і не з’явилися. У 1969 р. Інститут філософії АН УРСР видає іншу збірку, в якій соціології був присвячений невеличкий розділ.
Соціологію радянського періоду можна вважати однією з найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому в СРСР. Оцінюючи становище соціологічної думки в умовах існування тоталітарного режиму, український соціолог в еміграції А.Симиренко підкреслює, що нерозвинутість соціології в Україні та інших радянських республіках була навмисне спланованим феноменом. Сучасний український дослідник історії вітчизняної соціології В.Степаненко додає, що становище соціології в Радянській Україні було ще гіршим, ніж у СРСР в цілому, оскільки в ній існував жорстокіший, консервативніший політичний та ідеологічний режим, який відверто демонстрував антипатію до соціології. Багато шкоди