— Прошу,— говорить,— ведмедю, їсти до мене ідіть. Приступив ведмідь ближче до стола.
— Ну,— каже,— що ти за один? Я стільки тут людей поїв, а такого не бачив, щоб поставив на стіл наїдки і напитки, що і в короля таких немає.
Ну, дає, ведмідь собі бере, їсть. Наливає того спирту чарочку і казак Мамарига, здоровкається до ведмедя, п’є.
— Що то,— говорить,— ви п’єте таке?
— Це,— каже,— горілка, така хороша.
— Для чого,— каже,— ви її п’єте?
— То,— каже,— для сміливості ми п’ємо.
— А дайте і мені, я попробую.
Налив він йому. Роззявив той рота, узяв, висипав йому у рот. Закусив.
— Ну,— каже,— не розібрав, дайте ще другу.
Наливає він другу, ведмідь випив. Випив, закусив. Тепер козак Мамарига бере свою скрипочку, давай грати. Пішов ведмідь танцювати.
— Ще буде скляночка, випийте і цю для сміливості.
Дав, він випив і ту. Та й пішов танцювати.
— Ну, козак Мамарига, коли б ти виучив мене так грати, як сам граєш.
— Я,— каже,— можу вивчити тебе зараз, аби охота.
— Ну, то моя охота, вивчи, будь ласка.
Прошморгує він свою дротянку-торбу, витягає клини залізні і молот, а у кімнаті лежить половина дуба товстого. Він узяв, клинами набив, розколов той дуб.
— Ну, стромляй,— каже,— сюди лапи, я буду тобі виправлять, щоб ти перебирав так, як я.
Давай він устромлять у колівашину свої лапи. А козак каже:
— Іще далі стромляй, глибше стромляй, доти, доки далі нікуди.
Узяв він тоді клини повибивав, і зступився той дуб, а ведмідь крутить задом і каже:
— Випусти мене, козак Мамарига, уже ти мені повиправляв руки.
— Ні,— каже,— ще не пора тебе випускати. Ось я,— говорить,— стіл приберу, то тоді покажу! Торбочко-волосянко, уберись,— каже.
Торба убралась. Повісив він торбочку, виймає арапник дротяний і давай тоді ведмедя ззаду почищати.
— Ей,— каже,— козак Мамарига, пусти, за що ти мене б’єш?
— А ти,— каже,— нашого брата уже багато попоїв. Як я тебе нагодую, ти більше не схочеш нас їсти!
Тоді став його батогом гостити ззаду так, що шерсть летить тільки. Він реве та проситься, а той гостить. Ну, бив, бив, утомився, ліг відпочити. Відпочив, оп’ять за свою роботу, оп’ять б’є. На половині ведмедя з обох боків вибив йому шерсть всю чисто. Ліг, заснув козак Мамарига.
Розвиднілось. Підходять королівські слуги до віконця (віконце перегороджено залізом), дивляться у віконце; побачив їх ведмідь. Вони обзиваються до ведмедя.
— Мовчіть,— каже ведмідь,— мовчіть, бо пан мій спить, бо як устане, то буде знову бити.
Вони почули, назад пішли. Говорять:
— Щось обзивається ведмідь, мабуть, козак Мамарига живий.
— Ні, не може бути, а підіть узнайте.
Пішло їх чоловіка чотири, чи що. Підходять до дверей, відмикають двері. Відчинили, коли ведмідь у дубові стремить. Каже:
— Мовчіть, бо пан мій спить.