Підходять вони до короля, кажуть:
— Козак Мамарига спить, а ведмідь у дубові стримить.
— Ні,— говорить,— я не вірю. Хто б його у той дуб засадив? Ну, підем же тепер.
Узяв собі чоловік із шість і пішов. Підходять, а той собі спить, а ведмідь у дубові стримить, і шерсть лежить ведмедеві по коліна. Увійшли. Встає козак Мамарига.
— Що,— каже,— куди ви мене, господин, заперли на ніч? Щоб ведмідь мене з’їв? От я його погодував, він більше не схоче нашого брата їсти.
— Ну, козак Мамарига, випусти ведмедя із того дуба.
— Можна,— каже,— по вашому слову я могу випустить.
Виймає клини із торбочки і молот, поставляє у розколину, розводить дуба оп’ять.
— Ну, висмикуй тепер лапи!
Узяв він, повитягав. Повкидав він свій струмент у торбу оп’ять.
— Ну, тепер підем, козак Мамарига, тепер ти будеш моїм зятем. Такого нема і у світі, як ти.
Приводить його у дім, пригощає його.
— Ну, дочка моя, то твій муж, а мій зять. Коли він з ведмедем переночував, то робить уже нічого.
Цей час убрали козака Мамаригу у одежу до священика вінчати. Обвінчали їх. Весілля давай гулять. Весілля одгуляли. Дав їм кімнату:
— Отут собі живіть, у цій кімнаті.
Одписує козакові Мамаризі половину царства. Козак Мамарига каже:
— Я не хочу половини царства. У вас царство мале, відпишіть мені усе царство, так я і згоден, а половини я не хочу.
— Ні,— каже,— я усього не дам, як умру, то тоді буде твоє усе, а тепер твоя половина і моя половина.
— Ні,— говорить,— половини не хочу.
— Не хочеш, то твоя воля, а я другої половини не дам, поки не умру.
Виводить козак Мамарига із конюшні свого коня Гивера, бере жону за руку.
— Прощайте,— говорить.— Коли не хочете відписувати усього царства, так я поїду у своє царство з жоною.
Сідає на коня і жону саджає.
— Ей, пане мій милий, як тебе нести?
— Неси поверх дерев.
Поніс кінь Гивер, тільки курява схопилася. Несе його двоє діб, на Чорне море заніс. Моря більше, ніж землі. Скільки не їде, все море Чорне. Знайшов камінь серед моря. Зупинився на тому камені відпочити. Став відпочивати на тому камені, розбив собі палатку і здіймає торбу-волосянку із плечей своїх:
— Торбо-волосянко, дай нам їсти і пити.
Тут стіл враз де взявся; наїдки, напитки на столі, що королівна-другівна не виділа і в свого батька таких наїдків і напитків. Наїлись, напились.
— Торбо-волосянко, уберись.
Торба убралась, не стало нічого, все у торбочку убралося. Зашморгнув. Тепер собі відпочивають на камені.
— Положіть мені голову на коліна та засніть.
Положив він голоу на коліна, заснув. Заснув добре, міцно. Давай вона плаття витягати і назад собі відсовується. Висунулась, а він лежить собі, спить. Вона у стремено ногу. Кінь Гивер питає:
— Судариня, куди тебе нести?
— Неси мене,— каже,—