Дав він йому випити, закусити.
— Ну, йди тепер, заступай у роботу. Ось там дуб стоїть, від крильця недалеко, так іди зрубай його.
Як пішов до того дуба, розшморгує торбу-дротянку.
— Ну, біжіть,— говорить,— хлопці, у той дуб усерединку і рубайте його там при низу.
Убралось усе у дуба, так, що і не видно. Він собі ліг і спочива. Довго-недовго, а його кличуть обідати. Він узяв і пішов.
— Ви, хлопці, трохи спочиньте, поки я поїм.
Пішов він їсти, а ті спочивають. Вийшла королівна, дивиться на того дуба, чи він багато його зрубав, коли він і не чіпав його. Підходить до батечка і каже:
— Це якийсь ледар до нас прибув. Ось,— каже,— інші хоч почнуть, а цей не починав і досі.
— Ну,— каже,— нічого, його голова буде там, де й тих. Пообідав і знову приходить до дуба.
— Що,— говорить,— відпочили?
— Відпочили, господин хазяїн.
— Ну, беріться оп’ять за роботу.
Узялись за роботу оп’ять. Тут довго-недовго — через годину дуб брязнув об землю, аж земля здвигнулась і каміння забряжчало. Вибігає король на крильце, коли лежить дуб долі.
— Ей, дочко моя, виходь сюди; це,— говорить,— найшовся молодець, дуба звалив. Підіть його позвіть у кімнату мою та дайте поїсти.
Приходить він.
— Ну,— говорить,— ти молодець, козак Мамарига, може, будеш моїм зятем. Бо я голів більше сотні положив за того дуба.
Пошанував його, дав йому склянку горілки, балакав з ним, усе добре. Поївши, пішов знову козак Мамарига до своєї роботи.
— Ну, хлопці, відпочили? — говорить він на свій струмент.
— Уже відпочили.
— Ну, старайтесь, щоб сьогодні його скласти, бо уже нерано, і щоб спалить, і розвіять попіл по вітру.
Ухопились за роботу оп’ять. Через годину склали усе у купу увишки як дзвіниця і підпалили — згоріло чисто, тоді і попіл розвіяли.
— Ну, тепер збирайтесь у своє місце, у торбину дротяну. Зібрались вони у місце, узяв він, зашморгнув. Поглядає король та королівна.
— Це,— кажуть,— не з простих, що такий узявся!
Ну, ще сонечко не зайшло. Пішов козак Мамарига на базар, купив собі скрипочку, орішків, півкварти лютого спирту, поскладав собі в торбинку, приходить до короля з базару. Вечір.
— Дайте,— каже король,— перекусити йому дечого.
Дали йому. Він перекусив. Загадав король своїм жандармам:
— Укиньте його в кімнату до ведмедя, то той його,— каже,— оженить.
Узяли його, ухопили силою, і вкинули туди у кімнату до ведмедя, і замкнули його там. Увійшов він до ведмедя і здрастується:
— Здрастуй,— говорить,— ведмідь.
Той кивнув головою. Проходжує собі козак Мамарига по хаті туди-сюди. Виймає свою скрипочку із торбочки, торбочку-волосянку знімає з своїх плечей.
— Торбочка волосяна, дай мені їсти і пити!
Тут де узявся стіл, набрався