і скажи:
«Пресвітлий .царю, я не годен узнати, котра наймолодша, але так думаю, що оця,— і покажеш на мене…»
Дівка знов перекинулася бджолою і полетіла. А хлопець вже заспокоївся і заснув.
Вранці його пробудили і привели в царську кімнату, де дванадцять дівок стояли в ряді, як вояки.
— Ну, леґіню, тепер держися! Дивися добре, бо голова не твоя!
Хлопець приступив до дівок ближче і дивиться. Ходить біля них горі-долі і дивиться, аж його очі почали боліти. Вдивляється у дівок, не може спізнати. Раз лиш втямив, що одній дівці червоні точки з носа виходять, з одної ямки в другу. Чиниться, що точки не видить, але на дівку добре попризирався, аби її запам’ятав… Ходить, ходить горі-долі рядом. Потім повернувся до царя і каже:
— Пресвітлий царю, тяжко вгадати, бо всі ваші доньки однакові, але здається мені, що наймолодша — ця!
— Ну, дивися добре, аби ти не обманувся…
Хлопець знов ходить горі-долі, придивляючись, потім твердо став сперед наймолодшої дівки.
— Ця буде! Цар зачудувався:
— Ти відгадав,— тихо проговорив і думає собі. «Ти мудряк, айбо мене не перехитриш. Я тебе мушу піймати. Дам тобі таку задачу, що її не сповниш і лишиш тут голову…»
— Добре, леґіню,— каже сердито цар,— днесь ти виграв діло… Айбо ще не все… Тут тобі друга задача, до рана мусиш зробити скляний міст від моєї палати до братової, аби ми не ходили по землі. Міст має стояти у повітрі.
Цілий день їли, пили, гуляли. Вечір полягали спати. Але хлопцеві не спиться, сон його не бере, журиться: «Як буду завтра?» Раз уночі прилетіла знов бджола, б’ється у вікні, жужжить. Хлопець втворив їй вікно. Вона залетіла до хижі, стала дівкою і говорить:
— Що ти зажурився?
— Де би я не журився, коли цар наказав мені до рана поставити у повітрі міст від його палати до братової.
— Не журися, на рано все буде готово. Лягай спи.
Рано цар чим пробудився, побіг дивитися, чи готовий міст. І зачудувався, коли увидів, що готовий. Каже.
— Леґінь такий мудрий, як я. Що з ним чинити? Як його згубити?
Закликав хлопця.
— Ну, зробив ти красний міст. І днесь виграв ти діло… Айбо ще не все. Ще одну задачу мусиш зробити. Якщо зробиш, дівка твоя, якщо ні — голова не твоя. З лушпиння огірків зроби чоботи…
Аж тепер хлопець зажурився. Підпер голову долонями і сидить, спання його не бере. Вночі знов прилетіла бджола і сталася прекрасною дівчиною. Як на неї подивився, забув про свою біду.
— Чому не спиш? Що наказав цар?
— Наказав вчинити з лушпиння огірків чоботи…
— Ого-о! Він і сам це не вчинить! Мусимо тікати, бо інакше згубить нас… Тепер слухай, що тобі скажу. Плюнь на лушпиння, на стіл, на постіль, на дзеркало, на лавицю, на двері, вікна, словом, на все, що в цій кімнаті.
Хлопець сповнив усе, як сказала дівчина, плюнув на всі речі в кімнаті.
Тоді двері замкнули, взяли