9 клас

УКРАЇНСЬКИЙ ЯНИЧАР

Мішки з грішми розвозили по казармах, кидали по одному перед кожну орту. З казарм вибігали яничари, намагаючись випе­редити один одного — хто перший схопить мішок, той отримає десять піастрів у нагороду.

Чорбаджі Алім — чорнобровий красень, одягнутий у доро­гий червоний кунтуш, стояв обабіч і чекав, коли його заступ­ник по казармі ода-баша подасть йому мішок із грішми. Сягнув рукою, вийняв золоту монету, подав її переможцеві, а коли яни­чари розділили золото між собою, мовив урочисто:

— Я віддаю свою платню вам, хоробрі воїни, щоб ви сьогодні побенкетували на честь султана Ібрагіма.

Нині він міг бути щедрим. Алімові випало щастя, яке трапля­ється раз на десяток років одному з тисяч: він подав коронованому султанові чашу щербету. Йому тільки двадцять п’ять років, і вже чорбаджі завтра з благословення султана стане булук-башею, піс­лязавтра — яничар-агою. І хай буде благословенний той день, коли кримський хан Джанібек-Гірей вирушив трьома шляхами на Укра­їну, щоб помститися козацькому гетьманові Тарасові Федоровичу за зруйнований Перекоп. Щедру плату взяли тоді ногайці з Укра­їни — безкарно. Тисячі бранців пішли на сириці до Перекопу, не сподіваючись ні на визволення, ні на викуп. І слава Аллаху.

Яничари бенкетували. Порозсідавшись навколо котла, з якого курилась пахуча карма, вони їли і крадькома запивали вином; збоку на килимі за тацею, вивершеною помаранчами і ананасами, сидів Алім і теж пив вино.

Усе, що минуло, здавалось йому тепер вервечкою снів, бо дій­сність для нього починається нині, а сни повинні канути навіки в небуття.

Та все-таки вони були.

Стояла колись білостінна хата посеред великого хутора, а в тій хаті, обсадженій головатими соняшниками, жила молода козачка з хлопчиком Андрійком. Серединою села бігла курна дорога, вздовж якої струнчились двома рядами дерева, схожі на кипариси.

У дворі гелгекали гуси. Андрійко любив цей безугавний гам: він будив хлопця вранці і виганяв у широкий степ. А степ без­межний, його не можна перейти ні за день, ні за два, тому часто аж смерком повертався додому і покірно вислуховував докори жінки, яку називав мамою.

— Де ти бродиш, козаче, до ночі? — сварила мама. Вона тулила до себе одинака і завжди при цьому нагадувала йому, що колись не в степу, а он у саду, пропав його маленький братик. Татари наскакують, цигани вандрують… — Ось приїде батько з походу, поскаржуся йому.

Батька Андрійко бачив зрідка. То був статечний довговусий козарлюга в синьому жупані, з шаблею при боці; гості звали його паном сотником. Знав Андрій, що батько воює з татарами у тій далекій кримській землі. Тут же татарів ніде не бачив, тому й не боявся їх, хіба іноді вночі, коли надворі гриміло, блискало і шуміли дощові потоки. Але вдень, коли все довкола пахло, аж дух захоплювало,— звідки могли взятися ті злі люди, що їздять на конях і забирають дітей із собою? А навіть якби були, то як знайдуть його у високій, мов ліс, траві?

Баранчики білих хмарок пливли над степом, навкруги щось без угаву дзвеніло, присипляючи. Прокидався, коли розпечена сковорода торкалась обрію,— тоді чвалом біг додому, а по спині все-таки снувались мурашки страху (Р. Іваничук; 476 сл.).

Лексична робота.
• Булук-баша — керівник підрозділу.
• Вандрувати — мандрувати.
• Вервечка — ряд, низка.

• Каурма — суп із баранини.
• Кунтуш — верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг замож¬ного українського та польського населення ХУІ-ХУПІ ст.
• Ногайці — народність тюркської мовної групи, що живе на Кав¬казі.
• Обабіч — збоку.
• Ода-баша — начальник одного із відділень яничарських пол¬ків, командир од (яничарська казарма).
• Піастр — у Туреччині, Єгипті, Сирії — дрібна грошова оди¬ниця і монета відповідної вартості.
• Сириця — недублена шкіра (яловича, свиняча або верблю¬дяча), оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною.
• Чорбаджі — військове звання і посада у турецькому яничар¬ському корпусі XIV — XIXст., що відповідали званню і посаді полковника.
• Яничар-ага — у султанській Туреччині — найвище військове звання і посада в яничарському корпусі.
• Яничар — у султанській Туреччині — солдат регулярної піхо¬ти, створено в XVI ст. з військовополонених, а також хрис¬тиян, обернених у мусульманство.

ОСМАНСЬКЕ ПОКЛИКАННЯ

Мед дах Омар проводжав їх поглядом.

«О люде османський… Коли тобі вистачить свого власного доб­ра, занехаяного, нерозкопаного? Чого повзеш ти на чужі землі, не розоравши своєї, чому не нагодуєш власним багатством рід­них дітей, а примушуєш їх голодними рискати по не своїх полях і дарма проливати сусідську кров? Коли ти втамуєш свою захланну спрагу? У тебе є сьогодні влада, і ти сваволиш. Хто ж захистить тебе від божої помсти, коли вона гряне? А прийде. Замикається вже круг віків, і ти вернешся туди, звідки прийшов, виконавши своє покликання на землі. Вернешся, осуджений світом.

О, страшне в тебе покликання! Тебе одурили марнославні і влас­толюбні вожді твої, і ти, облудно взявши божу науку за зброю, залив сльозами, кров’ю і ненавистю до себе півсвіту. А що маєш за це? Сидиш, як божевільний скупар серед скарбів, загарба­них у чужих коморах, хліб, відібраний з голодних ротів, не йде тобі в горло, сидиш у лахмітті й нужді, не знаючи, що подіяти з награбованим добром. Зубожив народи, а збагатитися не можеш і родиш тільки люту ненависть до себе.

А міг би ти жити, народжувати мудреців, поетів, астрологів… Та нуртує уже праведний гнів ворогів твоїх. І крикнули вони: «Брехливий хадіс пророка Магомета про те, що не існує народнос­тей під берлом ісламу. Ми є!» Заспівав повстанчу пісню болгар­ський гайдук, грецькі даскали понесли книги своїм людям, підвели голови волохи, чорногорці, албанці. Хто врятує тебе? Твої розумні діти кизилбаші підносять меч на призвідців твого горя і будучої загибелі твоєї, а ти, засліплений і нерозумний, вбиваєш їх — своїх спасителів.

Чому не бачиш, не розумієш цього, обманутий османський люде? Ти ж не народився грабіжником, не прийшов на світ зло­дієм, якого карати треба. Тебе таким зробили. Хіба не міг би ти жити з сусідами у згоді й купатися у своїх власних почестях і багатстві? Чому не подаси руку гайдукові, ускокові, клефтові, поки не пізно, поки страшна кровопролитна злоба не схрестить ваші мечі тобі на загладу? Де той пророк, який зумів би крик­нути так, щоб ти, оглухлий, почув: «Спам’ятайся, не вбивай сам себе! О народе мій…» (Р. Іваничук; 330 сл.).

Лексична робота:

  • Берло — палиця, оздоблена камінням і різьбою; символ, знак влади.
  • Волохи — загальна назва середньовічного населення Приду-найських князівств і Трансільванії, з якого в другій половині XIX ст. сформувалися румунська та молдавська нації.
  • Гайдук — у XV — XIX ст. у південних слов’ян — повстанець-партизан, що боровся проти турецького панування.
  • Даскали — грецькі вчителі.
  • Кизилбаша — турецькі повстанці проти султанів.
  • Клефт — грецькі повстанці
  • Ускок — сербські повстанці.
  • Хадіс — священний вислів пророка Магомета.

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Європейський Союз — це інтеграційне угруповання двадцяти п’яти західноєвропейських країн (Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Шве­ція, та з 1 травня 2004 року — Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Словаччина, Кіпр, Польща, Угорщина, Мальта), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмов­ляючись від своїх національних суверенітетів.

Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 рік, коли було запропоновано створити Європейську Федерацію, що ґрунтувалася на економічному об’єднанні. Мета її діяльності передбачалась як інтеграція в гірничо-металургійні галузі, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба.

Наступним кроком стало створення ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у 1951 році (Паризька угода), яке почало функціонувати з 1952 р., Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957 року і набрав чинності з 1958 р.

Ним передбачалося ліквідувати всі національні бар’єри на шля­ху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовніш­ньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. У 1967 році відбулося злиття цих трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське співтовариство.

З 1973 року набула чинності угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, з іншого. 1979 року завершується процес ство­рення Європейської Валютної Системи (ЄВС), вводиться в дію екю. Введення екю мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.

1985 року було підписано програму подальшого розвитку Євро­пейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз («Європа без кордонів»), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. У 1992 році була підписана угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП).

Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої харак­теризує новий якісний етап в еволюції ЄС — усунення діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції.

З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло в нову стадію економічної інтеграції й, за рішенням держав і уря­дів країн-членів, стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується також перехід до політичної інтеграції — ство­рення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

1 січня 2002 року з метою покращення умов для співпраці в межах Європи та зниження витрат, пов’язаних із обміном на­ціональних валют, було впроваджено єдину європейську валюту євро. Сьогодні ЄС — це сімейство демократичних європейських країн, об’єднаних ідеями миру і економічного процвітання.

Кількість населення, яке входить до ЄС, налічує 380 млн осіб із 25 країн світу. Тут враховуються також десять країн в основ­ному Центральної та Східної Європи, які стали членами ЄС у травні 2004 року.

Для того, щоб стати членом ЄС, країна повинна мати стійкий демократичний лад, який гарантує верховенство законів, забез­печує права людини і захист національних меншин. Крім того, вона повинна бути країною із розвинутою ринковою економікою та мати державну службу, на базі якої може здійснюватись керів­ництво ЄС. Сам Союз надає фінансову і консультаційну підтримку країнам-претендентам на вступ до організації (3 довідника; 492 сл.).