8 клас

З ІСТОРІЇ СЛОБІДСЬКОГО КРАЮ

Слобідська Україна, або Слобожанщина — історико-геогра-фічний край у північно-східній частині України, територія якого перекривається приблизно з територією п’яти Слобідських козаць­ких полків ХУП-ХУПІ століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запо­ріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Доне­цького кряжа.

Сліди найстаршого заселення пізнішої Слобідської України походять з молодшого палеоліту. За ранньої доби Слобідська Україна становила частину території сіверян, з кінця IX ст. вона увійшла до складу Київської держави, зокрема в XI ст. до Чер­нігівського, а згодом Переяславського й Новгород-Сіверського князівств. Після татарської навали XIII ст. Слобідська Укра­їна запустіла. Із початку XVI ст. вона переходить під панування Москви. Територію Слобідської України становило тоді майже не залюднене Дике Поле, крізь яке татари заганялися вглиб Мос­ковщини — звичайно Муравським шляхом (він вів вододілом між Дніпром і Доном — від Перекопу аж до Тули), а також і його від­ногами — Ізюмським та Калміюським шляхами. На Слобідській Україні глибоко в степ заходили українські промисловці — «уход-ники», «добичники», які займалися здебільшого бджільництвом, рибальством і мисливством, а також видобутком селітри й солі.

Починаючи із другої половини XVIст., на Слобідській Укра­їні змагалися два потоки колонізації: з півночі йшла московська колонізація, пов’язана з будуванням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави (з півдня від Криму, й з пів­денного заходу від Польсько-Литовської держави); з заходу Укра­їни, викликана, в умовах екстенсивного господарства, силою української економічної експансії й пов’язана з промислово-добичницькими інтересами населення Наддніпрянщини, а згодом ще й підсилена польсько-шляхетською неволею й визиском. Цій масовій народній колонізації не могла дорівнятися не тільки мос­ковська урядова колонізація, але навіть і московські втікачі — селяни й холопи, які тікали від своїх поміщиків на вільні й неза­ймані простори Слобідської України і Дону (З газети; 302 сл.).

ПІДГОРЕЦЬКИЙ ЗАМОК

Зараз Підгорецький замок знаходиться в далеко не кращому стані. Для відвідувачів він закритий — реконструкція. За сло­вами місцевих жителів, реконструкція триває вже дуже довго, але замок все руйнується і руйнується. Ніби то і гроші держава виділила, але до замку вони ніяк не можуть дійти. Деякі із замко­вих споруд знаходяться в аварійному стані: майже нічого не зали­шилося від північної оборонної стіни (першого рубежу оборони), напівзруйновані зовнішні сходи, сторожова башта північного бас­тіону скоро почне нагадувати Пізанську башту, крізь камені, що облицьовували оборонні рови, вже зростають дерева, які прискорю­ють руйнування. У гіршому стані, ніж зараз, Підгорецький замок був, напевно, лише після взяття його козаками Хмельницького, а також після пожежі 1956 року. Місцеві жителі розповідають, що пожежа виникла через недбалість і тривала декілька тижнів. За цей час вигоріли повністю всі «нутрощі» замку: розкішні пар­кетні настили, фрески, декор внутрішньої обробки залів.

Але, не дивлячись на занепад, палацово-замковий комплекс в Підгірцях захоплює своєю красою і величчю, які поки що «камуфлюють» пошкодження і ніби переносять відвідувачів в бурхливе XVII століття, коли відомі архітектори Андре дель Аква і Гійом де Боплан, на замовлення тодішнього коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, створили цей архітек­турний шедевр. Сталося це протягом 1635-1640 років. Підго­рецький замок був побудований на одному з відрогів Поділь­ської височини, до якого з північного боку прилягає низька заболочена рівнинна ділянка Малого Полісся. Замок був вико­наний як зразок поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями і свого часу вважався одним з кращих палацово-замкових комплексів Європи. Він має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрам. На його кутах розташовані п’ятикутні бастіони. Для будівництва використовували камінь і цеглу. Майже сучасний вигляд (не мається на увазі сучасні руй­нування і занепад) палац отримав у першій половині XVIII сто­ліття, коли між триповерховими павільйонами і баштою на дво­поверховій будівлі палацу побудували додаткові приміщення. Саме тоді палац укрили єдиним дахом. Головну замкову браму в XVIII ст. охороняли гармати равеліна, який, на жаль, не збе­рігся (З довідника; 309 сл.).

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ (ООН)

Міжнародна організація, яка об’єднує на добровільній основі держави з метою підтримання і зміцнення миру і безпеки, розвитку співробітництва між державами. Утворена з ініціативи провідних країн антигітлерівської коаліції — СРСР, США, Великобританії (Статут вступив у силу 24 жовтня 1945р.). У статуті закріплені принципи міжнародного співробітництва: суверенна рівність усіх членів ООН, вирішення міжнародних конфліктів мирним шля­хом; відмова в міжнародних відносинах від загрози силою або її використання; невтручання у внутрішні справи країн світу та ін.

Економічна і науково-технічна діяльність ООН охоплює чотири основні напрямки: 1) глобальні економічні і науково-технічні проблеми; 2) економічне і науково-технічне співробітництво дер­жав з різними суспільним системами; 3) проблеми економічного розвитку країн, що визволились; 4) проблеми регіонального еко­номічного співробітництва.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Рада з опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат, Економічна і Соціальна Рада, Генеральна Асамблея ООН. Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) і Секретаріат є основними структурними підрозділами в системі міжнародного економічного і науково-технічного спів­робітництва в рамках ООН. На початку 1996 р. в ООН входило 185 країн. Центр ООН знаходиться в Нью-Йорку (США).

Бюджет ООН — збалансована система доходів і витрат. Скла­дається на 2 роки під керівництвом Генерального секретаря, роз­глядається і затверджується Генеральною Асамблеєю. Рішення про затвердження приймається більшістю в 2/3 голосів держав, представлених на Асамблеї. Основні доходи — обов’язкові вне­ски держав — членів ООН. Інші доходи — добровільні внес­ки, надходження від надання послуг, від продажу друкованих видань, марок, сувенірів і т. п. Основні витрати — фінансування оперативних програм з підтримання миру і безпеки, соціально-економічних питань, затрати на утримання апарату, проведення конференцій (242 слова; з довідника)