7 клас

ВІДГУК НА ПІСНЮ «ЗАПОВІТ» (Слова Т. Шевченка, музика Г. Гладкого)

На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учи­телька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шев­ченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня.

Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадій­ності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, життєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без уся­кого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється, голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшуєть­ся, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.

Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність стихії, непоборного, невгамовного Дніпра.

У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче, з гнівом до ворогів.

Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.

Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я впер­ше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Глад­кого, полтавського учителя, прославила його навіки.

РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ

Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. На­родні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що українці — співуча нація.

Пісня була моєму народові оберегом усе життя, була найближчим то­варишем, допомагала в найтяжчі хвилини лихоліть. Але в кожну епоху життя нашої країни пісні звучали по-різному, відтворюючи історію жит­тя і боротьби нашого народу, їх переживання, мрії, прагнення.

Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, літературного походження. І кожний вид має безліч підвидів. От хоча б взяти обрядові пісні. За жанром вони по­діляються на колядки, щедрівки, веснянки, жнивні, русальські, купальські, весільні, голосіння. Усі пісні надзвичайно мелодійні, чарують красою образів,пахнуть весняними дощами, запашними чорнобривцями, духмяним хлібом. Неповторність і незбагненність української пісні лікує душу і серце.

Я люблю задушевні українські пісні. Вони розкривають переді мною світ краси, життя людей, природу рідного краю.

ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ? (Відгук про баладу)

Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекру­ха і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушли­вий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапа­щене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.