Архів позначки: балада

ФАНТАСТИЧНЕ ТА РЕАЛЬНЕ В БАЛАДІ Й. В. ҐЕТЕ «ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ»

Здавна люди схилялися перед явищами природи, відчували забобон­ний страх перед ворожими її виявами. Балада Й. В. Ґете «Вільшаний ко­роль» написана в романтичному стилі за мотивами народної пісні.

Батько везе хворого сина через ліс, а тому вважається, що дитину кли­че Вільшаний король, або Лісовий король. Хлопчик марить, і туман йому видається страшним бороданем, який пропонує піти з ним на узбережжя в сади погратися. Шепіт листя нагадує хворому вмовляння підступного короля, а верби «в імлі нічній» — королівнами, що «до пісні й танцю в полі зійшлись».

Хвороба мучить малого, тисне, а йому здається, що то «лісовий» де­мон «хапає і мучить, злий!»

Балада, відповідно до жанру, закінчується трагічно. Батько приїхав додому, але «син покинув навіки світ».

Вітер, туман, ніч, вільха та верба символізують у творі ворожі до лю­дини сили, а діалог між батьком і сином роблять його напруженим, дра­матичним. На жаль, людина не всесильна і не може інколи допомогти своєму ближньому, тому викликає глибоке співчуття.

Так фантастичні уявлення переплелися з реальними подіями та уявою поета і втілилися у чудовій баладі.

ПАТРІОТИЗМ БАЛАДИ Р. Л. СТІВЕНСОНА «ВЕРЕСКОВИЙ МЕД»

Відомий англійський письменник Роберт Льюїс Стівенсон дуже лю­бив поезію, особливо балади. У них він прославляв своїх героїв за сміливість, чесність, патріотизм, благородство, любов до Батьківщини. Поет захоплюється природою рідного краю, поетизує її.

У баладі «Вересковий мед» на прекрасний край «квіту червоного» напав жорстокий шотландський володар і знищив усіх його мешканців — пиктів. А славилися ті люди своїм умінням варити «трунок, за мед со­лодший, міцніший, аніж вино». Королеві захотілося спробувати того верескового напою, але батько й син, які випадково залишилися живими, не захотіли видати секрет його приготування.

Мужні броварі вирішили, що краще загинути, ніж розповісти таєм­ницю. Не такий то й важливий був той секрет, але це єдина можливість у старого помститися ворогам за разорений край і вбитих співвітчизників. Останній пикт пожертвував навіть життям сина заради цього.

Балада «Вересковий мед» прославляє людську мужність і гідність, пат­ріотизм і здатність до самопожертви заради ідеалів, любові до вітчизни.

ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ? (Відгук про баладу)

Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекру­ха і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушли­вий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапа­щене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.