На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учи­телька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шев­ченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня.

Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадій­ності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, життєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без уся­кого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється, голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшуєть­ся, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.

Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність стихії, непоборного, невгамовного Дніпра.

У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче, з гнівом до ворогів.

Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.

Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я впер­ше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Глад­кого, полтавського учителя, прославила його навіки.