Творче завдання: довести або спростувати думку про те, що катання на роликах — атрибут сучасної моди.
Я хочу розповісти про нас, про дике плем’я, яке або ненавидять, або йому заздрять. Про нас, про ролерів, про справжніх ролерів. Саме справжніх, тому що далеко не кожен з тих, кого ви бачите на вулиці на роликах — справжній ролер.
Коли ти став на ролики, навчився кататись, перед тобою лише два варіанти розвитку подій: або ти зламаєш собі шию і разом з роликовим спортом припиниш займатися ще багатьма приємними речами, або станеш профі і ніколи з роликів вже не злізеш. Тому що із цією насолодою розгулятись неможливо. Це як комп’ютерні ігри чи насіння. Ролики — це, водночас, і приємне заняття, і необтяжливий спорт, і добра фігура, і серйозна альтернатива молодіжній безвиході: погодьтеся, панове дорослі, що краще гасати по вулицях і стрибати зі сходів, аніж сидіти в підвалі, курити чи тусуватись у барі. Вечори, звичайно, в ролера вільні — у темряві нормальні люди не катаються — але, повірте мені, повністю паралізовані — після цілого дня катання можна лише лежати і читати книжку (і спати, звичайно).
Поступово ролери обростають умовностями, нормами, атрибутами. Так з’явився ролер-клуб, який є невигідний і необов’язковий, з’явилася норма ввічливості у ролерів один до одного, норма неперебігання дороги. З’явився свій фольклор: «Добрий пішохід — відсутній пішохід», «Краще впасти зарання, ніж зі сходів», «Більша швидкість — до Бога ближче» тощо. За приспівочку при катанні згодиться все що завгодно: від Висоцького до «…тополиний пух, жара, июль…».
До речі, про пішоходів. Ми умовно склали собі списочок головних ворогів кожного ролера, і очолює цей почесний список, звичайно, поганий асфальт з бруківкою на пару, яка все множиться. А друге місце посідає, вибачайте, панове пішоходи, … ви. Ну нащо лякатися, коли вам назустріч їде ролер: ролики — дуже мобільна річ, один непомітний рух — і я вас об’їхала, але навіщо ж метушитись і бігати поперек Хрещатика, ось саме тоді я можу вас і не об’їхати. А Майдан! Це просто вавілонське стовпотворіння, а не площа. Ну невже так принципово стати посередині сходів і споглядати дівчат в коротких спідницях. Люди тут катаються.
Інші вороги ролерів — пісок, дощ, темрява. Машини, дрібні камінці, деякі милі песики із зайвою енергією, але це все не так страшно.
Ще неприємно, як нас сприймають люди. Всі ті, хто помилувався твоїми рухами чи обернувся подивитись на марку твоїх роликів — це все свої в цивільному, а інші реагують зовсім інакше, як на соціальних жевжиків, телепнів-перерост-ків. Навіть наша викладач-психолог вважає нас марнотратами часу і небезпекою для життя її сина. Хоча, що приємно: коли ти падаєш, більшість все ж таки переходить у табір милосердя і перетворюється на суцільний Червоний Хрест.
Дехто з критиків вважає катання на роликах атрибутом сучасної молодіжної культури та моди. Але це неправда. Цей спорт приваблює дуже багатьох. Я навіть бачила одного дідуся вкрай похилого віку на роликах — оце справді свій чувак.
Ну, це все добре, але мені вже час їхати.
(447 сл.) (За Л. Бедренець)