Завдання: переказати ту частину тексту, в якій розповідається, що сталося з Ведмедем у Партеніті.
Південний берег Криму колись був укритий густим лісом, де мешкали люди. Тяжко їм велося серед дикої природи. На кожному кроці чатувала небезпека. Народ постійно благав Бога захистити його. Минали роки. Люди розчищали ліс, обробляли землю. Відступили хащі, підкорилися гори, море стало лагіднішим. Відчули тоді наші пращури свою силу і зрозуміли, що не від Бога залежить їхня доля. Припинили тоді молитися й звертатися по допомогу.
Розгнівався Всевишній. Полетів на Північ, де лежав Великий Ведмідь, скутий кригою та ланцюгами. Розірвав Бог важкі пута: звелів велетню покарати неслухняних.
Зрадів той звільненню і поплив морями й океанами. В тому місці, де лежало селище Форос, клишоногий вийшов на берег. Він був великий і страшний, немов неосяжна грізна гора. Густа шерсть скидалася на дрімучий ліс. Морська вода збігала по тілу водоспадами.
Могутні лапи ступили на кримську землю, спина торкнулася хмар. На морі піднялися такі хвилі, що кілька поселень змило водою.
Уздовж берега рушив Великий Ведмідь. Він усе руйнував і трощив на своєму шляху. Гострі кігті орали землю, залишаючи після себе ряди глибоких ярів та ущелин.
Так дістався Ведмідь до квітучої та привітної Партенітської долини. Поглянув він на ту красу й зупинився. Зрозумів, що найкращого місця в Криму не відшукати. Здригнулося серце страховиська. Ні, не буде він більше руйнувати цей чудовий край, а залишиться тут жити, щоб милуватися природою, купатись у водах Чорного моря.
Позіхнув Ведмідь так, що гори здригнулися, і сповз до моря напитися води. Опустився на коліна, занурив у блакитну вологу страшну голову й почав довго й жадібно пити.
Побачив Бог, що велетень його не слухається, і мовив:
— Залишайся тут навіки!
Скам’яніло величезне тіло. Могутні боки обернулися на провалля, а спина — на верхівку гори. Голова зробилася гострою скелею, а хутро — непрохідним дубовим лісом.
Великий Ведмідь став Ведмідь-горою. Лише море продовжувало вирувати, немов напуваючи його водою.
(290 сл.) (Із книги «Легенди Криму»)