Творче завдання: доповнити текст власними розду­мами про чесність та брехню в житті людини.

Якось мама принесла два величезні кавуни. Один вона зра­зу ж розрізала, а другий сховала в комору.

«Як він може вирости отакий великий? — з подивом думав я.— Такого навіть Андрійко Джміль не виростить».

І тут в моїй голові промайнула думка: «А що, коли прив’язати його хвостиком до рослини в садку і сказати хлоп­цям, що сам виростив?»

Я взяв свого велетня на руки і вибіг у садок. Там я обереж­но поклав кавуна на землю, дістав з кишені зелену ниточку, прив’язав кавунячий хвостик до стебла якогось бур’яну і побіг до школи.

Біля турніка я зустрів хлопців з нашого класу. Вони обсту­пили Андрійка і слухали про болгарський перець.

—      Дрібниці все це,— перебив я,— краще ходімо зі мною, побачите, якого я велетенського кавуна виростив.

Через якусь хвилину ми були вже в садку.

—      Ой, який же він великий! — скрикнула Оленка.— І це ти сам виростив?

—      Сам!

Хлопці обступили кавун з усіх боків і мовчали. Кавун спра­вив на них неабияке враження.

Раптом з’явилася десятикласниця Галя.

—      Подивися, якого Яшко кавуна виростив! — скрикнула Оленка.

—      Хіба ж на лопухах кавуни ростуть? — посміхнулася Галя.

Вона відірвала стебло, за яке тримався хвостик, і показала всім, як він був прикріплений.

Всі залилися сміхом. З тих пір мене прозивають Лопухом.
(195 сл.)    (За Т.І. Висіканом)