Архів позначки: «Стилет і стилос»

СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОЇ АНТИТЕЗИ У ЗБІРЦІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА «СТИЛЕТ І СТИЛОС»

11 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Свого часу Марина Цвєтаєва поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існу­вали в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і твор­чості важить одне — воля, характер, найглибша природа людського «я».

В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати в стисло окреслені рамки, бо він творив власний космос, жив відразу в кількох добах і розвивався в кількох напрям­ках. Уважно вчитуючись у його твори, розумієш, що за залізними рядками ховається глибокий лірик, що ця поезія виростає з землі й губиться в небі. Нова доба, «жорстока, як вовчиця», змушувала поета бути «гладіатором нещадних рим», виховувала дисципліну духу, випробовувала його міць.

Збірка «Стилет і стилос» була видана у 1925 році. Молодий поет повен пошуків свого шляху у літературі. Що стане визначальним у його творчості — краса чи служіння суспільним інтересам? Назва цієї збірки символічна: сти­лос — це паличка для писання на вощаній дощечці, стилет — невеликий кин­джал із тонким тригранним лезом. Та в назві збірки ці сімволи не протистав­ляються один одному, а стоять поряд, бо для поета вони поки що рівновеликі:

От: розуму уважний стилос І серця вогняний стилет.

Ліричний струмінь у поезії Євгена Маланюка ледь відчутний, але в цій першій збірці тема кохання представлена достатньо широко.

Поруч стоять два вірші: «І час настав…» та «Як перший пелюсток». Один із них — зразок освідчення, інший — відгук закоханого серця на дівочий лист:

Який же ангел зореокий З нічних небес на нас вказав, І Бог забув про синій спокій, І в вічність нас заколихав!

За рядками цих поезій прихована цікава сторінка особистого життя Євгена Маланюка. Він був палко закоханий у поетесу Наталю Лівицьку-Холодну. Сила і щирість почуттів поета до Наталі поєднуються з його благородством, побожним ставленням до жінки.

У збірці «Стилет і стилос» уміщено цикл «Вічна», що складається з трьох поезій, кожна з яких присвячена різним жінкам. Поет підкреслює їхню неповторність, захоплюється жіночими принадами:

Коливаєтсья стан. Заворожує в казку півона. Моя пристрасть джигітом рвонулась слідами газелі! . О, сі рухи пекучі — п’янкіш від вогню і вина. Хочеш душу в калим? — ти її вже навік отруїла.

Але Євген Маланюк не може говорити тільки про кохання. Для нього особистим є все, що відбувається навкруги. Він схожий на дволикого Януса і свідомий цього «романтичного янусового роздвоєння». Поет вба­чає своє покликання в тому, щоб самовіддано служити «смолоскипом Тобі Одній» — Україні й тільки їй, стати задля цього, якщо буде потреба, «кри­вавих шляхів апостолом». Він рішуче відкидає «жар ліричних малярій», поезію, яка мляво «дзюркоче про добро і зло», відчуває себе не «трубаду­ром, а вічним яничаром». Степова Еллада — Україна — стала для поета далекою, між ними «простіргураганом», але його серце болить, а душа рветься на батьківщину. Поет мріє «хоч дихнуть, хоч узріть тебе де б.» Але Україна для нього — це:

Фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар — Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим — даремний дар!

У складний час, під знаком «кривавого лихоліття» народжувався поет, який став трибуном і навіть у далекій еміграції був поводирем свого народу.

Євген Маланюк (1897-1968)

Біографії письменників, , , ,

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоархангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козацько-чумацького роду, а мати, Гликерія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова.
1914 року Є. Маланюк закінчи вземське реальне училище в Єлисаветграді і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з по чатку с віт ов ої війни с та в слуха чем військової школи в Києві. У січні 1916 року Є. Маланюк потрапив на Південно-Західний фронт, де до пізньої осені 1917 року очолював кулеметну роту. Невдовзі він став старшиною української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917- 1920 рр. Є. Маланюк був ад’ютантом генерала В. Тютюнника, служив сотником у 5-й Херсонській дивізії. Однак після падіння УНР разом з іншими потрапив до Польщі, де в таборі інтернованих у Каліші почав писати перші вірші. Тут же в Каліші Є. Маланюк взяв участь у збірці «Озимина» (1923).
З 1923 року він студент гідротехнічного відділу інженерного факультету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах, яку закінчив 1928 року. 1925 року Є. Маланюк побрався з молодою студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини, але 1929 року вони розлучилися. 1925 року в Подєбрадах виходить перша збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», а 1926 року в Гамбурзі — друга — «Гербарій». Пізніші збірки поета — «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939). У грудні 1926 року в «Літературно-науковому віснику» з’явилося довге «Посланіє» Є. Маланюка до Максима Рильського, в якому він докоряв поетові, що той байдуже ставиться до подій в Україні. Ні П. Тичина, ні М. Рильський на це «Посланіє» не зреагували, а відповідь написав В. Сосюра.
3 1929 року Є. Маланюк переїхав до Варшави, де працював інженером і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи «Танк»). 1930 року він одружився з чешкою Богумилою Савицькою, яка померла 1963 року. У них є син Богдан.
1944 року Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом «МУРу». 1949 року він виїхав до США, де працював інженером. У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій («Влада», 1951, «Проща», 1954, «Остання весна», 1959, «Серпень», 1964) та літературно-критичних статей («Книга спостережень», 1962, 1966; «Нариси з історії нашої культури», 1954) тощо.
16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій «Перстень і посох» (1972).
Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщина і розбите особисте життя. Мотив «втраченої батьківщини» поет розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати. Другий мотив, переплітаючись із першим, ґрунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм. Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.