Архів позначки: прислів’я

НАРОДНОЇ МУДРОСТІ ДЖЕРЕЛО (Твір на тему прислів’я)

Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата.

Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втри­матися і обов’язково скаже щось таке: «Сім разів відміряй, а раз відріж» або «Усе велике починається з дрібного». Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. «Діду,— казав,— звідки ти знаєш, скільки разів я міряв…» А він тільки сміявся та й додавав: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже».

Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів «Мудрий навчається на чужих помилках» — то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений.

Прийшов я додому і відразу з порога питаю: «Діду, а звідки ти нор­везьку мову знаєш?» Дід саме борщ гарячий їв. А від такого несподівано­го запитання мало не ковтнув гаряченького. «Хіба я колись казав, що знаю норвезьку?» — здувався дід. «А звідки ж тоді ти знаєш вислів “Мудрий навчається на чужих помилках”?» — питаю. «Мені таке мій дід говорив,— розгублено пояснює дідусь.— До чого тут норвезька?»

Розсміявся я і книжку показую, а там все зазначено. І норвезькі при­слів’я, і китайські, і навіть прислів’я та приказки народів Африки. Довго сиділи ми з дідом, читали. Спочатку ми все дивувався, як багато схожого між влучними висловами різних народів, намагалися знайти відмінності. Ми, наприклад, кажемо: «Язик до Києва доведе», а в Африці — «Щоб знати, треба питати». Ми — «Як сідло на корові», а японці — «Як на мавпі капелюх». Вислови різні, а думки схожі. Бо в прислів’ях мудрість народна, досвід багатьох поколінь зберігся. «А люди, видно, скрізь однакові,— усмі­хаючись, промовив дідусь.— Ледачих ніде не люблять, працьовитих шану­ють. І мріють, щоб онуки були розумнішими і щасливішими від дідів».

Я пригорнувся до дідуся і сказав тихенько: «Погодься, діду, шведи влуч­но підмітили: «Молодість має гарний вигляд, а старість — гарну душу».

ПРИРОДА СМІХУ У «КАЙДАШЕВІЙ СІМ’Ї» І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

Загальновизнано, що гумор — «одна з найсильніших, найцікавіших особ­ливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в на­родному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.

Змальовуючи побут родини Кайдашів, автор використовує засоби на­родної сміхової культури, узявши з неї не лише окремі елементи, а й ідейно-стильову багатозначність народного сміху. У народній куль­турі сміх різний: доброзичливий, жартівливо безтурботний, гумористич­ний, ліричний, елегійний, сумний і навіть печальний, дошкульний, сати­рично-знущальний. Таким багатогранним є сміх і в «Кайдашевій сім’ї».

Найперше, що привертає увагу під час читання «Кайдашевої сім’ї»,— це поєднання ліричного й гумористично-сатиричного пластів зображен­ня. Тонкий ліризм та іскрометний гумор властиві і мові автора, і мові пер­сонажів. Картини природи, зображені дуже лірично, настроюють на спокій, тишу, радісне сприйняття світу і цим контрастують із неспокоєм у сім’ї Кайдашів, посилюють безглуздість суперечок і баталій.

Особливо важлива для характеристики персонажів їхня мова. Деякі сторінки повісті звучать у тій же тональності, що й лірична народна пісня про кохання.

Цей лірично наснажений матеріал існує не сам по собі, а в поєднанні з гумористичними ситуаціями, характеристиками, оцінками, то контрас­туючи з ними, то тісно переплітаючись, перехрещуючись.

Кожна ситуація в повісті має подвійний зміст. Так, зокрема, пригоди п’яного Омелька Кайдаша викликають у нас то доброзичливий, життєра­дісний сміх (епізод від слів: «Жінко! Де ти у вражого сина діла двері?»), то сумний, печальний (сцена бійки з сином, коли «старий Кайдаш, як стояв, так і впав навзнак, аж ноги задер»). Конфлікт виник не через без­душність чи вроджений егоїзм Карпа, недаремно автор подає таку психо­логічну деталь: Карпо «ніби здерев’янів од тієї страшної події, котру вчи­нив». Конфлікт був спричинений соціальними умовами, котрі не давали селянству жити по-людському. П’яні галюцинації старого Кайдаша ви­кликають гірку посмішку крізь сльози.

Сміх викрешують і мовні партії Кайдашихи, яка на людях, щоб пока­зати свою наближеність до панства, вживала зворот «проте вас», за що й дражнили її «пані економша».

Але стара Кайдашиха — теж жертва тогочасного життя, тому її постійні бійки і сварки з невісткою, їх трагікомічні баталії викликають сатиричний сміх. І не тому, що все закінчується трагічно (Мотря свекрусі виколола око), а тому, що не може бути кінця ворожнечі у ворожому для людини суспільстві.

Дотепні порівняння, прислів’я, приказки вияскравлюють авторську по­зицію, несуть невисловлену тугу за кращим життям. Вони є засобом засу­дження всього того, що деморалізує людину, вбиває в ній людське. Коли й їх замало, Нечуй-Левицький використовує прийом контрасту, що здобу­вається неспівмірністю між високим стилем народно-героїчного епосу і нікчемним змістом ситуації: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сива хмара над дібро­вою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха.» У цих і подібних ситуаціях сміх — глузливий, знищувальний, осуджуючий.

Така природа сміху в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Для чого потрібно вивчати твори усної народної творчості? (Твір-роздум)

На уроках української літератури ми вивчаємо твори усної народної творчості. Казки і легенди, приказки і прислів’я, загадки і пісні. Чи ж потрібні вони сучасному школяреві? Думаю, потрібні. Бо фольклор відоб­ражає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни.

Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок, без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, оберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.