Архів позначки: легенди

ФОЛЬКЛОРНА ІСТОРІЯ НАРОДУ ЯК ДЖЕРЕЛО ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію — відвідав Карпати, і у нього з’явилося бажання написати про «не­звичайний казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинсько­го. Із захопленням він писав у листі: «Скільки тут красивих казок, пере­казів, творів, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». У зборі матеріалу про цей чудовий край допоміг Коцю­бинському відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк, надіславши багато­тотомні видання етнографічної комісії. Тут і коломийки, і легенди, і міфи, і пісні, і перекази, зібрані у Закарпатті. Усе це використав Михайло Ко­цюбинський при написанні повісті «Тіні забутих предків».

Щоб краще зрозуміти цю проблему української літератури, слід здійснити заочну мандрівку Карпатами. Вона допоможе заглибитись у ча­рівний світ величної й таємничої природи Карпат, збагнути своєрідний характер гуцулів — цього оригінального народу з багатою фантазією, що створив безліч прекрасних казок, зберіг перекази та легенди, витворив цілий світ символів, які допомагають жити у вічній гармонії з природою.

Люди тут ніби зрослися з природою, з якої черпали все нову й нову життєву енергію. Особливості гірського краю наклали певний відбиток на психологію, побут, звичаї і обряди. Гра фарб, світла і тіней у довкіллі впливали на формування й естетичні почування людей, що особливо по­мітно в артистичній творчості мешканців Карпат (танки, пісні, різьблен­ня, вишивки), а також у мові гуцулів.

Повість Михайла Коцюбинського — надзвичайно цінний матеріал про світогляд жителів Карпат. Яким бачить навколишній світ гуцул? Як гли­бокий язичник, він усе життя проводить у боротьбі із злими духами, які населяють ліси, гори, води. Гуцули вірять, що є люди, які знають світ духів: вміють ворожити, вірять у силу слова, в чародіїв, що спроваджують бурю, град і громи. Тому не випадково у повісті живуть нявки (мавки) і чугайстер — волохатий лісовий чоловік, що був «.смертю для мавок: зловить і роздере», і градівник Юра, який відвертає грозові хмари, і відьма Хима, що не раз робила шкоду Івановій худобі.

Демонологія займає неабияке місце в житті гуцула. Тому автор і при­ділив їй у повісті багато уваги. Письменник глибоко розумів історичне та соціальне коріння гуцульської демонології. Сама назва повісті не є випадковою, вона підказана тим матеріалом, що ліг в основу «Тіней забу­тих предків». М. Коцюбинський був переконаний, що більшість міфічних оповідань сучасної йому Гуцульщини народилося в дуже далекому мину­лому, що створив їх народ, над яким панував забобонний страх перед незна­ними силами природи. Але злободенність міфів сивої давнини не ослабла й на початку ХХ століття. Демонологія в повісті — це не тільки залишки минулого, а й справжнє світосприймання гуцула — сучасника М. Коцю­бинського. На основі фольклорного матеріалу автор показує дотримання гуцулами звичаїв та обрядів під час різних свят, ворожіння, що нібито до­помагало у боротьбі зі злими духами, які мали зашкодити і господарству гуцула, і навіть його життю.

Гуцули жили багатим духовним життям. Природа й кохання сприя­ли розквіту і розвитку кращих сторін людської душі, яка не тільки може чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатна творити свою му­зику. Ось чому все життя гуцула, частіше неспокійне, супроводжує коло­мийка — один із найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині.

Коломийки — це художні словесні мініатюри, малий жанр української народної пісні. Вони відзначаються незвичайною гнучкістю, багатством змісту й широким діапазоном реалістичного відтворення дійсності. Най­поширенішими є коломийки, в яких висловлені внутрішні почуття лю­дини. Цикл коломийок про кохання являє собою зворушливу поему, на­повнену глибоким ліризмом. Тому звернувся до коломийок і Михайло Коцюбинський у своїй повісті, використавши їх в основному для роз­криття теми поетичного кохання Івана з Марічкою,— головних героїв тво­ру. Письменник вводить у текст повісті і любовну, і побутову коломийку. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь.

При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його ме­режаної дудки «.з гори на гору, з поточка в поточок — пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця».

Ой, прибігла з полонинки

Білая овечка —

Любив тебе, файна любко,

Та й твої словечка. У кожній коломийці є зіставлення пейзажного малюнка з власним пе­реживанням, що є однією з характерних ознак цього жанру і належить до найдавніших поетичних прийомів, народжених тим древнім станом люд­ського світосприймання, коли людина не віддаляла себе від довкілля.

А закінчує М. Коцюбинський повість «Тіні забутих предків» описом похоронного обряду, в основу якого лягли власні спостереження автора: «У селі попав на оригінальний обряд. Вночі вмерла десь стара жінка — і ось з далеких хат зійшлися люди. На лавці під стіною лежить покійни­ця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як в театрі, і на них сидить маса народу. Тут же, у покійниці в сінях зібралась повеселитись молодь. І яких тільки ігр не було. Сміх роздавався безперервно, жарти, по­цілунки, крик, а покійниця скорботно стулила уста, і мигтять похоронним блиском свічки. І так всю ніч». Треба «якнайбільше людей задержати у хаті, особливо вночі, аби хатнім не було лячно і скучно».

Цей похоронний звичай має певний філософський смисл, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу. Гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого.

Прочитавши повість «Тіні забутих предків», я зрозуміла, яким неоці­ненним скарбом є фольклор, який віками формував і продовжує форму­вати моральний світ поколінь. Фольклор — енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили і краси. Фольклорні матеріали у повісті цінні тим, що дають можливість відчути атмосферу минулого, розвивають істо­ричну пам’ять, допомагають «…краще пізнати, хто ми і чиїх батьків діти».

ЩО Я ДІЗНАВСЯ З ІСТОРИЧНИХ ПІСЕНЬ ПРО МИНУЛЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ?

Про життя людей у різні часи і епохи ми дізнаємося з різних джерел: літописів, археологічних розкопок, пісень, літературних творів, історич­них документів.

Історичні пісні, вивчені в шостому класі, збагатили мої знання про мужніх воїнів нашого народу. Особливо запам’ятався мені образ Байди. Я багато знав про мужність козаків у боротьбі з турками та татарами. А прочитавши «Пісню про Байду», я відчув, як любив наш народ своїх героїв. Перебільшенням сили і мужності воїна народ ще більше возвеличує і прославляє його. І щоб там не було, але народні маси вірили, що мужність і безстрашність наших козаків обов’язково переможе.

Народні месники не тільки захищали свої землі від нападників, але й боронили народ від жорстоких панів. Івана Кармелюка називають на­родним лицарем, йому присвячено багато пісень, легенд.

Про все це я дізнався на уроках української літератури, вивчаючи істо­ричні пісні.

Для чого потрібно вивчати твори усної народної творчості? (Твір-роздум)

На уроках української літератури ми вивчаємо твори усної народної творчості. Казки і легенди, приказки і прислів’я, загадки і пісні. Чи ж потрібні вони сучасному школяреві? Думаю, потрібні. Бо фольклор відоб­ражає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни.

Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок, без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, оберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.