| Назва розділу | Зміст літературного матеріалу (письменники, твори) | Предметні уміння та навички |
|---|---|---|
| 1. Усна народна творчість | Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки»
Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль». Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна» |
Учасник ЗНО повинен уміти: Аналізувати літературний твір чи його уривок.Розрізняти види і жанри усної творчості. Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб. Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай. Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль. |
| 2. Давня українська література | «Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)«Слово про похід Ігорів»
Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми |
Знати основні теоретико-літературні поняття: – художній образ, – прототип; – тема, ідея, мотив художнього твору; – проблематика та конфлікт у художньому творі; – сюжет і композиція літературного твору; – позасюжетні елементи;Знати та вміти визначати в літературному творі тропи: – епітет, – порівняння; – метафору, – алегорію, – гіперболу; – метонімію, – оксиморон. Знати характерні риси бароко. |
| 3. Література кінця XVIII — початку XX ст. | Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»
Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково» Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» Марко Вовчок. «Максим Гримач» Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля» Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей» |
Знати основні теоретико-літературні поняття: – сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки; – епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману; – лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики; – драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія. Визначати дво- і трискладові віршові розміри. |
| 4. Література XX ст. | Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»Ольга Кобилянська. «Земля»
Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня» Василь Стефаник. «Камінний хрест» Микола Вороний. Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..» Володимир Винниченко. «Момент» Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…» Максим Рильський «Молюсь і вірю…» Микола Хвильовий. «Я Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі» Володимир Сосюра. «Любіть Україну» Валер’ян Підмогильний. «Місто» Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом» Микола Куліш. «Мина Мазайло» Богдан-Ігор Антонич. «Різдво» Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна» Андрій Малишко «Пісня про рушник» Василь Симоненко. «Лебеді материнства» Олесь Гончар. «За мить щастя» Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном» Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..» Іван Драч. «Балада про соняшник» Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» |
Визначати місце і роль митця в літературному процесі.Знати основні теоретико-літературні поняття: – український модернізм і його особливості; – модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Знати основні теоретико-літературні поняття: Вміти пояснювати поняття: |
| 5. Твори українських письменників-емігрантів | Іван Багряний. «Тигролови»Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?» | Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів.Знати особливості пригодницького роману. |
| 6. Сучасний літературний процес | Загальний огляд, основні тенденції.Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”).
Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Література елітарна і масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Сучасні часописи та альманахи. |
Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури.Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму. |
Архів позначки: поема
ІСТОРИЧНА ПРАВДА ТА ВИГАДКА В СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ЕПОСІ «ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА»
В історії кожного народу є свої герої. І більшою мірою це воїни-захисники. Їм приписуються ідеальні риси характеру й ідеальні вчинки. Ними пишаються, їх наслідують, про них переповідають. А щодо героїчного епосу, то славні подвиги воїнів-захисників знайшли свої відгуки в подальшій творчості талановитих нащадків.
На жаль, література Середньовіччя не могла дійти до нащадків у повному обсязі. Але невмирущі зразки й досі вражають своєю досконалістю.
Героїчний епос епохи Середньовіччя зберігся краще, ніж інші жанри, бо розповсюджувався він дружинними співцями. У більш пізні роки Середньовіччя епос записувався й доходив до нащадків в опрацьованому вигляді.
Література Середньовіччя найбільш яскраво представлена французьким героїчним епосом. Справа в тому, що на території сучасної Франції жили племена галлів, які, після завоювання їх римлянами, почали швидко розвивати культуру. Але згодом ще одні завойовники, французькі, змішалися з цими племенами, прийнявши їх більш високу культуру. Саме тому з усіх героїчних епосів Європи найбільш значимим став французький епос, який зберігся у вигляді поем.
Вершиною французького героїчного епосу є поема «Пісня про Роланда», яка увійшла до «Королівського циклу».
Складена близько тисяча сотого року на основі народного героїчного епосу, вона дійшла до нас у кількох записах, найкращий з яких — оксфордський рукопис.
Сюжет поеми має історичну основу: у сімсот сімдесят восьмому році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився у чвари іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузькою гірською дорогою, ар’єргард французів зазнав ворожого нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося покарати.
Із моменту цієї події минуло більше трьохсот років, поки з’явилась поема. Тому у творі, як і в народній творчості, історичні факти й події поступово переплелися з поетичною вигадкою.
«Пісня про Роланда» починається з оспівування перемог Карла Великого в Іспанії, хоча насправді ми знаємо, що він мав там свої інтереси. За сім років війни з сарацинами Карл завоював усі сарацинські міста. Крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсилій, зібравшись зі своїми васалами, радився, як позбутися франків.
Марсилія автор поеми показує людиною безчесною, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі та обіцяє прийняти християнство й охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора,— людина принципова й порядна. Причому, з позицій того часу Карл не вважається загарбником, оскільки мета його походів благородна — охрестити мусульманське поселення Іспанії.
У змісті поеми відбилися важливі протиріччя Середньовічної Франції. По-перше, країну терзали внутрішні феодальні чвари, по-друге — країні загрожувала іноземна навала, по-третє, у десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою та мусульманським Сходом. Але дійсною причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Та в очах народу вчинки християн сповнені благородства, так як і їх мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсилія й повернув своє військо.
Визвольний пафос твору протиставляється феодальному егоїзму Марсилія й зрадництву Ганелона. Саля Ганелон, посланець Карла, виявився зрадником, увійшовши у змовницьку брехню Марсилія. Ганелон винен у смерті свого пасинка Роланда, який очолював двадцятитисяч-ний ар’єргард франків під час підступного нападу чотирьохсоттисячного ворожого війська.
Ганелон — не випадковий зрадник, а типовий приклад феодальної непокірності. Він керується власними інтересами і спричиняє загибель десятків тисяч співвітчизників. Автор твору, як передова людина свого часу, розуміючи необхідність державної єдності, засуджує феодальне свавілля й уславлює патріотизм франків, адже боротьба французів з арабськими завойовниками ототожнювалася з релігійним подвигом.
До речі, «божественну» місію франків автор показує через вигадані небесні знамення. Так, на прохання франків бог продовжив день, а самого короля від смертельної рани зцілив архангел Гавриїл.
Вигадкою є і вік короля, у творі йому двісті років, а під час походу було лише тридцять шість. Мабуть, це пов’язане з тим, що вік асоціюється з мудрістю й розсудливістю.
Перебільшено також і мужність Роланда, коли він, смертельно поранений, наганяє жах на ворогів. У творі розкриваються доблесть і духовна краса героя:
«Мій добрий меч, о Дюрандале вірний, Коли я вмру, ти більше не потрібний! А скільки битв з тобою виграв я, А скільки царств завоював тобою, Для імператора з сідою бородою! Ти не потрапиш в руки боягузам,— Тобою володів такий васал, Яких не зна вже Франція-краса!»
Для висвітлення образу героя перебільшено також кількість військ, які зітнулися в ущелині. Вигаданою є не лише кількість сарацинів, а і кількість франків. Це надає більшої ваги перемозі французів і слави їхньому ватажкові:
Роланд почув себе в обіймах смерті — Смертельний холод в голові і серці. Лягає під ялину ниць Роланд, Притис до серця меч і Оліфант. Він ліг обличчям до країни маврів, Щоб Карл сказав своїй дружині славній, Що граф Роланд умер — та переміг.
Поєднання історичної правди та вигадки у поемі «Пісня про Роланда», гіперболізація сили і хоробрості героя та жорстокості і підступності ворогів є традиційним фольклорним засобом, властивим не лише літературі Західної Європи, а й літературі Київської Русі. Отже, знайомлячись із «Піснею про Роланда», мимохіть проводиш паралель зі «Словом о полку Ігоревім», адже твори ці було створено в одну історичну епоху. Ще однією спільною рисою є те, що проблема «авторства» багатьох творів тієї доби є полемічною.
Важливим залишається те, що поеми епохи Середньовіччя є гідним пам’ятником героїчного подвигу в ім’я батьківщини.
«РАМАЯНА» ЯК ЗРАЗОК ДАВНЬОГО ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ
Літературознавчий термін «епос» походить від грецького «розповідь». Індійці називали «Рамаяну» — перший власне літературний твір — «першою поемою», а її ймовірного автора Вальмікі — першим поетом.
У «Рамаяні» розповідається про сина царя Айодг’ї — Раму, його героїчні подвиги та шляхетні вчинки. В образі Рами давні індійці втілили свої уявлення про справедливість, сили кохання й добра.
Рама з юності вирізнявся красою, мудрістю, силою і хоробрістю. Його дружиною стала прекрасна царівна Сіта. Рама здобув право одружитися з Сітою, коли переміг у змаганні інших царевичів і царів — тільки йому вдалося зігнути міцний і величезний лук батька Сіти — царя Джанаки. Цей лук мав чарівні властивості, бо подарував його цареві сам бог Шива. Довгі роки Рама і Сіта жили щасливо. І ось цар Дашарахта вирішив проголосити Раму своїм спадкоємцем і передати йому царську владу. Дізнавшись про це, друга дружина царя Дашарахти Кайкеї нагадала чоловікові, що той дав їй колись обіцянку виконати два її бажання. Тепер вона хотіла, щоб цар відправив Раму на чотирнадцять років у вигнання, а спадкоємцем проголосив її сина — Бхарату. Горю царя Дашарахти не було меж, але Рама сам змусив батька дотримати своє слово і пішов у вигнання. Разом із Рамою добровільно пішли його дружина Сіта та брат Лакшма-на. Цар Дашарахта не зміг витримати розлуки з улюбленим сином Рамою і помер. Трон мав посісти Бхарата. Але той не вважав, що має на це право, тому подався до лісу, де жили відлюдниками Рама, Сіта і Лакшмана, щоб запропонувати законному спадкоємцеві трон. Друзі і родичі радили Рамі пристати на пропозицію брата. Але Рама вирішив бути вірним пам’яті батька і до кінця виконати його волю. Бхарата змушений був повернутися в столицю без Рами, але на знак того, що він не вважає себе законним царем, поставив на трон сандалі Рами.
Рама і Лакшмана берегли спокій лісних відлюдників, перебили багато лісових чудовиськ. Одного разу Лакшмана відрізав вуха і ніс у чудовиська Шурпанакхи, жінки-ракшаси, яка хотіла вбити Сіту. Шурпанакха поскаржилася своєму братові, десятиголовому демону Равані, володареві острова Ланки. Равана, дізнавшись про красу Сіти, викрав її у Рами і переніс на своїй летючій колісниці на острів Ланку. Там він намагався спокусити Сіту розкішшю та багатством, якщо вона стане його дружиною. Але Сіта залишається вірною Рамі. Равана ув’язнює її і загрожує їй смертю, якщо Сіта через дванадцять місяців не змінить свого рішення.
Рама розшукав і визволив Сіту, вбивши Равана. Смерть Равана означає перемогу Рами над силами зла. Однак у присутності багатьох тисяч свідків Рама відштовхує від себе Сіту і говорить, що підозрює її у невірності. Сіта кидається у вогонь, але вогонь не шкодить Сіті, а з полум’я піднімається бог вогню Агні і переконує Раму у невинності Сіти. Рама пояснює, що сам був переконаний у вірності Сіти, але хотів, щоб у тому переконалося все військо.
Після примирення із Сітою Рама повертається в Айодх’ю, де Бхарата з радістю поступається йому троном. Але на цьому випробування Рами і Сіти не закінчуються. Одного разу дійшла до Рами чутка, що народ не вірить у доброчесність Сіти і побоюється, що це погано вплине на всіх жінок країни. Рама змушений підкоритися волі народу і наказув Лакш-мані відвести Сіту в ліс, до відлюдників. Сіта стійко сприймає новий удар долі, її приймає під свою опіку відлюдник Вальмікі. У його лісовій хижі у Сіти народилися двоє синів — Куша і Лава. Вальмікі виховав їх, а коли вони підросли, навчив їх розповідати поему про Раму, яку сам склав. Одного разу вони розповіли цю поему під час жертвоприношення у присутності самого Рами. Рама впізнав своїх синів і послав за Сітою та Вальмікі, знову підтвердив чистоту і вірність дружини Рами, але Рама ще раз захотів, щоб Сіта довела це перед усім народом. Сіта закликала мати-землю бути її свідком, і земля, на прохання Сіти розступилася і поглинула вірну дружину Рами. Тільки після смерті на небесах Рама і Сіта з’єдналися навіки.
У поемі багато монологів героїв, в яких відбиваються їхні почуття і думки. Тугою за втраченим коханням, надіями, що не справдилися, визначаються майже всі монологи головних героїв поеми. Автор майстерно використовує описи природи, які допомагають розкрити почуття героїв. У поемі подаються розгорнуті описи різних пір року, зміна яких є символом оновлення життя. Описи природи наче подані очима героїв і передають їхній настрій. Так, Рама, шукаючи Сіту, приходить весною на берег озера Пампи. Чисті воді озера сяють у сонячному світлі, як коштовне каміння; яскраві квіти, зелена трава здаються барвистим килимом. Але в душі Рами ці прекрасні краєвиди тільки посилюють тугу за коханою. І яскраві барви пейзажу зливаються в його уяві в картину весняної пожежі. Червоні квіти здаються йому гарячим вугіллям, жовте листя — полум’ям.
Але природа може зменшити страждання, вона — найбільше благо, дароване людині. Так, коли Рама і Сіта разом ідуть у вигнання, перед ними наче уперше відкривається краса природи, яка примушує героя забути те, що він втратив, виконуючи батьківську волю.
Художня досконалість поеми, її емоційна напруженість забезпечили «Рамаяні» довге життя і любов індійського народу. Рама став одним із найулюбленіших героїв Індії. Цей образ став для індійців символом людських чеснот.