Літературознавчий термін «епос» походить від грецького «розповідь». Індійці називали «Рамаяну» — перший власне літературний твір — «пер­шою поемою», а її ймовірного автора Вальмікі — першим поетом.

У «Рамаяні» розповідається про сина царя Айодг’ї — Раму, його ге­роїчні подвиги та шляхетні вчинки. В образі Рами давні індійці втілили свої уявлення про справедливість, сили кохання й добра.

Рама з юності вирізнявся красою, мудрістю, силою і хоробрістю. Його дружиною стала прекрасна царівна Сіта. Рама здобув право одружитися з Сітою, коли переміг у змаганні інших царевичів і царів — тільки йому вдалося зігнути міцний і величезний лук батька Сіти — царя Джанаки. Цей лук мав чарівні властивості, бо подарував його цареві сам бог Шива. Довгі роки Рама і Сіта жили щасливо. І ось цар Дашарахта вирішив про­голосити Раму своїм спадкоємцем і передати йому царську владу. Дізнав­шись про це, друга дружина царя Дашарахти Кайкеї нагадала чоловікові, що той дав їй колись обіцянку виконати два її бажання. Тепер вона хоті­ла, щоб цар відправив Раму на чотирнадцять років у вигнання, а спадкоє­мцем проголосив її сина — Бхарату. Горю царя Дашарахти не було меж, але Рама сам змусив батька дотримати своє слово і пішов у вигнання. Разом із Рамою добровільно пішли його дружина Сіта та брат Лакшма-на. Цар Дашарахта не зміг витримати розлуки з улюбленим сином Ра­мою і помер. Трон мав посісти Бхарата. Але той не вважав, що має на це право, тому подався до лісу, де жили відлюдниками Рама, Сіта і Лакшмана, щоб запропонувати законному спадкоємцеві трон. Друзі і родичі ра­дили Рамі пристати на пропозицію брата. Але Рама вирішив бути вірним пам’яті батька і до кінця виконати його волю. Бхарата змушений був по­вернутися в столицю без Рами, але на знак того, що він не вважає себе законним царем, поставив на трон сандалі Рами.

Рама і Лакшмана берегли спокій лісних відлюдників, перебили багато лісових чудовиськ. Одного разу Лакшмана відрізав вуха і ніс у чудовиська Шурпанакхи, жінки-ракшаси, яка хотіла вбити Сіту. Шурпанакха поскар­жилася своєму братові, десятиголовому демону Равані, володареві остро­ва Ланки. Равана, дізнавшись про красу Сіти, викрав її у Рами і переніс на своїй летючій колісниці на острів Ланку. Там він намагався спокусити Сіту розкішшю та багатством, якщо вона стане його дружиною. Але Сіта зали­шається вірною Рамі. Равана ув’язнює її і загрожує їй смертю, якщо Сіта через дванадцять місяців не змінить свого рішення.

Рама розшукав і визволив Сіту, вбивши Равана. Смерть Равана озна­чає перемогу Рами над силами зла. Однак у присутності багатьох тисяч свідків Рама відштовхує від себе Сіту і говорить, що підозрює її у не­вірності. Сіта кидається у вогонь, але вогонь не шкодить Сіті, а з полум’я піднімається бог вогню Агні і переконує Раму у невинності Сіти. Рама пояснює, що сам був переконаний у вірності Сіти, але хотів, щоб у тому переконалося все військо.

Після примирення із Сітою Рама повертається в Айодх’ю, де Бхарата з радістю поступається йому троном. Але на цьому випробування Рами і Сіти не закінчуються. Одного разу дійшла до Рами чутка, що народ не вірить у доброчесність Сіти і побоюється, що це погано вплине на всіх жінок країни. Рама змушений підкоритися волі народу і наказув Лакш-мані відвести Сіту в ліс, до відлюдників. Сіта стійко сприймає новий удар долі, її приймає під свою опіку відлюдник Вальмікі. У його лісовій хижі у Сіти народилися двоє синів — Куша і Лава. Вальмікі виховав їх, а коли вони підросли, навчив їх розповідати поему про Раму, яку сам склав. Одного разу вони розповіли цю поему під час жертвоприношення у при­сутності самого Рами. Рама впізнав своїх синів і послав за Сітою та Вальмікі, знову підтвердив чистоту і вірність дружини Рами, але Рама ще раз захотів, щоб Сіта довела це перед усім народом. Сіта закликала мати-землю бути її свідком, і земля, на прохання Сіти розступилася і по­глинула вірну дружину Рами. Тільки після смерті на небесах Рама і Сіта з’єдналися навіки.

У поемі багато монологів героїв, в яких відбиваються їхні почуття і думки. Тугою за втраченим коханням, надіями, що не справдилися, ви­значаються майже всі монологи головних героїв поеми. Автор майстерно використовує описи природи, які допомагають розкрити почуття героїв. У поемі подаються розгорнуті описи різних пір року, зміна яких є симво­лом оновлення життя. Описи природи наче подані очима героїв і переда­ють їхній настрій. Так, Рама, шукаючи Сіту, приходить весною на берег озера Пампи. Чисті воді озера сяють у сонячному світлі, як коштовне ка­міння; яскраві квіти, зелена трава здаються барвистим килимом. Але в душі Рами ці прекрасні краєвиди тільки посилюють тугу за коханою. І яскраві барви пейзажу зливаються в його уяві в картину весняної пожежі. Червоні квіти здаються йому гарячим вугіллям, жовте листя — полум’ям.

Але природа може зменшити страждання, вона — найбільше благо, дарова­не людині. Так, коли Рама і Сіта разом ідуть у вигнання, перед ними наче уперше відкривається краса природи, яка примушує героя забути те, що він втратив, виконуючи батьківську волю.

Художня досконалість поеми, її емоційна напруженість забезпечили «Рамаяні» довге життя і любов індійського народу. Рама став одним із найулюбленіших героїв Індії. Цей образ став для індійців символом людських чеснот.