Архів позначки: “Наталка Полтавка”

ДУШЕВНА КРАСА НАТАЛКИ У П’ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

9 клас, Твори з української літератури, , , , ,

П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» — це надзвичайно кра­сивий, багатий твір. Створюючи цю п’єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із за­хопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує нега­тивні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.

Микола, Петро, Наталка — герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Але, зна­йомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.

Одним із головних образів п’єси є Наталка — проста селянська дівчи­на. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі, скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки немає жодної негативної риси. Вона — приклад для всіх україн­ських дівчат. З перших рядків п’єси ми дізнаємося, що вона — «золото — не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми та­кож дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Сирота та іще й бідна».

З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємо­ся, що вона струнка, красива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща, «до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчи­ни: «.Розумна, моторна.. , яка трудяща, яка рукодільниця.»

Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталка не тільки талановита, вона й гаряча патріотка.

Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями возного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні.

Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і го­това слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю.» «Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити», — промовляє ви­борний.

Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона нерівня возно­му: «Ви пан, а я сирота…», «у пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини.

Найпрекрасніша риса Наталки — вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з на­дією чекає його повернення із заробітків:

Де ж ти милий, чорнобривий, Де ти, озовися. Як я бідна тут горюю, Прийди подивися.

Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй на­тякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його.

Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.

У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполег­ливості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплен­ня Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».

Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім’я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене.» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою:

Дівка проста, некрасива,

З щирим серцем, не спесива,—

так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її.

Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів’я: «А ніхто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного ба­гатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю». Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, ру­сизмами, недоречним «теє-то, як його».

Наталка шанобливо ставиться до старших — Макогоненка, возного, хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка — дочка свого народу.

Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка!

Та несподівано з’являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими за­сватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!

Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.

До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.

ЛЮБОВ ВОЗНОГО— ПОЧУТТЯ ЩИРЕ ЧИ КОРИСЛИВЕ?

9 клас, Твори з української літератури

Найбільше почуття, що є в серці людини,— кохання. Коли воно за­роджується, то і світ здається прекраснішим, і небо блакитнішим, і люди привітнішими. Воно може змінити людину, зробити її щасливою.

Кохання приходить нежданно. Може, і возного Тетерваковського воно застало зненацька, коли він вперше побачив Наталку. Возний сам зізнається: «Так знай же, що я тебе давно уже полюбив, як тільки ви перейшли жити у наше село». Він щиро любить дівчину, бо і в пісні, і в розмові з Наталкою кілька разів признається: «Люблю тебе до безко­нечності». Могли це бути і пусті слова, та наміри возного тоді не були б такі серйозні. Тетерваковський прямо говорить: «Я тобі коротенько ска­жу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу». Він наївно передає виборно­му свою розмову з Наталкою, просить, щоб Макогоненко став посеред­ником між ним і дівчиною. Навіть обіцяє: «Єжелі виіграєш любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моє-го ложа на законном основанії, то не пожалію нічого для тебе». Це свідчить, що возний закохався по-справжньому, щиро, бо наважився пе­реступити звичаї свого кола, узяти за дружину бідну селянку.

Возний, як і всі закохані, радіє зустрічам із Наталкою, хоче вилити їй свою любов, розповісти про своє велике почуття, і навіть не помічає наївності та комедійності залицянь. Замість простих, зрозумілих слів, возний удається до книжних конструкцій, до заплутаних виразів. Так, звертаючись до Наталки, замість того щоб сказати: хочу почути від тебе слово люблю, він говорить: «.желаю із медових уст твоїх слишати уми-лительноє названіє, сообразноє моєму чувствію». А як він освідчується у коханні! Якій дівчині сподобається порівняння з ягницею: Безмірно, ах! Люблю тя, дівицьо, Как жадний волк младую ягницю.

Смішною і нікчемною видається пісня возного «От юних літ не знал я любові», яка рясно пересипана канцеляризмами та церковнослов’яніз­мами. Душевне піднесення, високі почуття до Наталки він називає «воз-женієм в крові». Вид дівчини

Утробу всю потряс; Кров взволновалась,Душа смішалась; Настал мой час!

Тетерваковський щиро радіє, заручившись із Наталкою. Він ділиться своєю радістю з Миколою, розповідаючи йому, що заручився «з най­кращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». А коли він зрозумів, що Наталки не втримати, то і тоді не вдається до насиль­ства та грубощів, а виявляє гуманне ставлення до дівчини. Возний відмов­ляється від Наталки: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє з тим, щоб зробив її благополучною». Думаю, це теж свідчить про щирість його почуттів, бо хоче, щоб Наталка була щасливою, бо не може дозволити їй кинутись у Ворсклу.

ПІСНЯ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ХАРАКТЕРІВ ГЕРОЇВ У П’ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

9 клас, Твори з української літератури,

З давніх-давен знали українців як людей співучих, бо на нашій землі не тільки кожне село чи місто мало свою пісню, а й кожна людина, у якої була добра і чиста душа. Казали, скільки зірок у небі, скільки крапель у морі, стільки й пісень в Україні. Не було колись жінки чи дівчини, яка не вміла б вишити собі рушник чи сорочку. І так само не було в Україні дівчини, яка б не співала. Мрії, прагнення, сподівання — все це знаходило вияв у пісні.

Українська пісня надає колоритності літературним творам, самобут­ності. Майстерно використав народні пісні Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка». Та пісні у цьому творі є не тільки окрасою чи роз­важальним додатком, а активним засобом характеротворення героїв. Пісні відіграють важливу роль у характеристиці героїв, підкреслюють їхні на­строї, розкривають їх душу, вдачу та внутрішній світ.

Пісня «Ой я дівчина полтавка» розповідає нам, що Наталка дівка про­ста, з добрим серцем, що за нею упадає багато хлопців, але до них вона байдужа, бо кохає тільки Петра, і тільки з ним вона буде щаслива та весе­ла. Портрет головної героїні доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка — небагата, але чес­ного роду, не цурається ніякої праці, що найбільшим багатством дівчини є її добре ім’я: «Пошануйте сиротину і не вводьте в славу». Пісня «Ой мати, мати! Серце не вважає» допомагає побачити у Наталці такі риси, як наполегливість та рішучість у боротьбі за щастя. Наталка вважає, що «.лучше умерти, як з немилим жити, сохнуть з печалі, щодень сльози лити». І все-таки материні сльози та умовляння змусили Наталку пого­дитися на нерівний, нещасливий шлюб із возним. Коли дівчина відважи­лася пожертвувати своїм коханням, молодістю, щастям, з її уст ллється сумна, тужлива пісня «Чого вода каламутна», яка вражає глибиною і люд­ських переживань, і горя, і туги.

Наталчині пісні живуть і співаються і зараз, зігрівають наші душі своєю щирістю і теплотою, чарують своєю красою та мелодійністю.

Своєрідний пісенний портрет має і Петро. Саме в піснях показані його волелюбна душа та козацька вдача. А у пісні «Сонце низенько» Петро зізнається у своєму щирому і вірному коханні до Наталки. Пісня передає і настрій парубка, і його прагнення швидше побачитися з коханою дівчиною.

Пісні допомагають розкрити характер Миколи — дотепного, весело­го, здатного і на гостре слово, і на жарт. Микола сповнений почуття на­ціональної гордості за славних прадідів-козаків, які хоробро боронили рідну землю від ворогів. Про це Микола співає у пісні «Ворскло річка невеличка». А пісня «Гомін, гомін по діброві» є свідченням його незалеж­ного безкорисливого характеру.

Вдача Терпилихи розкривається у пісні «Чи я тобі, дочко, не добра желаю». Вона по-своєму турбується за долю дочки, прагне бачити її щас­ливою та багатою.

Життєві принципи та світогляд возного відбиті у пісні «Всякому го­роду нрав і права». Він виправдовує насильство і вважає природним, що:

Всякий, хто вище, то нижчого гне,— Дужий безсилого давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться перед ним, як дуга.

А почувши пісню «От юних літ не знал я любові», мені стає жаль возно­го, що його серце не зігрівало велике, чисте людське кохання.

У п’єсі співають усі. І ці пісні розкривають кращі риси українського народу: його щирість і волелюбність, відчайдушність і чуйність. Народ­на пісня, думаю, житиме вічно, бо в наш час вона:

.зорею засіяла, Птицею злетіла. Своїм співом солов’їним Душу полонила.