Архів позначки: Марина Цвєтаєва

СВОЄРІДНІСТЬ ПОЕТИЧНОГО БАЧЕННЯ Б. ПАСТЕРНАКА

11 клас, Твори з зарубіжної літератури, ,

Щаслива доля судилася Б. Пастернаку. Дружна сім’я професійної піа­ністки та оригінального талановитого художника з самого дитинства плекала майбутнього поета ніжними мелодійними звуками, багатством барв і кольорів. У домі художника Л. Пастернака збиралася російська богема, яка також впливала на вразливу душу поета.

Навчання його було продуманим, цілеспрямованим: заняття музи­кою, композицією, заняття філологією, філософією. Що ж вибрати з цього, тим більше, що тобі все подобається.

Особливу роль у долі юнака зіграв австрійський поет Р. М. Рільке, який бував у домі Пастернаків. Захоплення його поезією спрямувало подальший шлях Б. Пастернака.

Формування його йшло і під впливом В. Маяковського; шукав себе в літературних групах «Лірика», «Центрифуга», але талант, вимогливість і велика працездатність спрямували поета на свій оригінальний шлях.

Б. Пастернак захоплювався і прозою, і поезією, і перекладами. Все це не розпорошувало його талант, а доповнювало, збагачувало. Його ставлення до природи, думки про всесвіт і про людину як часточку цього всесвіту було основою стилю його поезій.

Прекрасна ґрунтовна освіта та багата уява поета змушують читача звикати, зживатися з поезією Б. Пастернака.

«Бьіть знаменитьш некрасиво!» — і зразу з’являється запитання: чому? Поет нам допомагає знайти відповідь: «Позорно, ничего не знача, бьть притчей на устах у всех». Його розуміння — бути знаменитим — це «так жить, чтобь в конце концов привлечь к себе любовь пространства, усльшать будущего зов».

.Вдивляюся в портрет поета, в його очі. Здається, що цілий світ го­рить у тих очах, і та свічка з моєї улюбленої поезії Б. Пастернака також відбивається в болючому погляді поета, висвічує рани його душі:

Мело, мело по всей земле, Во все предель. Свеча горела на столе, Свеча горела.

Це поезія справжнього художника, бо в нашій уяві вимальовуються картини долі людської, її самотності, її зіткнень.

Багата метафоричність поезій Б. Пастернака оригінальна тим, що пе­реносне значення в образі ніби міняється місцями з прямим, стає над ним. Так, у поезії «Гефсиманський сад» спочатку уявляємо біблійний сюжет про Ісуса Христа, згадуємо молитву пророка на Оливній горі, а потім якось забуваємо про те, думаємо про Гефсиманію, де кожен доп’є свою чашу страждань до кінця. І тільки Богові під силу пронести повз мене чашу або…

Як вдалося поетові перенести мене на дві тисячі літ назад і блиска­вично повернути назад?!

Дійсність бачиться поетові завжди в динаміці, в постійній мінливості та активності:

Действительность, как вьспавшийся зверь, Потягиваясь, поднялась спросонок. Це також уміння одночасно бачити різні світи, співставляти їх, аналізувати, робити висновки.

Я тепер розумію, чому така горда, вимоглива Марина Цвєтаєва не просто була закохана в цього Поета, вона цінувала його талант, його ви­соку духовність, порядність; вона чекала завжди оцінки своїх творів саме від людини з таким своєрідним поетичним баченням.

СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОЇ АНТИТЕЗИ У ЗБІРЦІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА «СТИЛЕТ І СТИЛОС»

11 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Свого часу Марина Цвєтаєва поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існу­вали в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і твор­чості важить одне — воля, характер, найглибша природа людського «я».

В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати в стисло окреслені рамки, бо він творив власний космос, жив відразу в кількох добах і розвивався в кількох напрям­ках. Уважно вчитуючись у його твори, розумієш, що за залізними рядками ховається глибокий лірик, що ця поезія виростає з землі й губиться в небі. Нова доба, «жорстока, як вовчиця», змушувала поета бути «гладіатором нещадних рим», виховувала дисципліну духу, випробовувала його міць.

Збірка «Стилет і стилос» була видана у 1925 році. Молодий поет повен пошуків свого шляху у літературі. Що стане визначальним у його творчості — краса чи служіння суспільним інтересам? Назва цієї збірки символічна: сти­лос — це паличка для писання на вощаній дощечці, стилет — невеликий кин­джал із тонким тригранним лезом. Та в назві збірки ці сімволи не протистав­ляються один одному, а стоять поряд, бо для поета вони поки що рівновеликі:

От: розуму уважний стилос І серця вогняний стилет.

Ліричний струмінь у поезії Євгена Маланюка ледь відчутний, але в цій першій збірці тема кохання представлена достатньо широко.

Поруч стоять два вірші: «І час настав…» та «Як перший пелюсток». Один із них — зразок освідчення, інший — відгук закоханого серця на дівочий лист:

Який же ангел зореокий З нічних небес на нас вказав, І Бог забув про синій спокій, І в вічність нас заколихав!

За рядками цих поезій прихована цікава сторінка особистого життя Євгена Маланюка. Він був палко закоханий у поетесу Наталю Лівицьку-Холодну. Сила і щирість почуттів поета до Наталі поєднуються з його благородством, побожним ставленням до жінки.

У збірці «Стилет і стилос» уміщено цикл «Вічна», що складається з трьох поезій, кожна з яких присвячена різним жінкам. Поет підкреслює їхню неповторність, захоплюється жіночими принадами:

Коливаєтсья стан. Заворожує в казку півона. Моя пристрасть джигітом рвонулась слідами газелі! . О, сі рухи пекучі — п’янкіш від вогню і вина. Хочеш душу в калим? — ти її вже навік отруїла.

Але Євген Маланюк не може говорити тільки про кохання. Для нього особистим є все, що відбувається навкруги. Він схожий на дволикого Януса і свідомий цього «романтичного янусового роздвоєння». Поет вба­чає своє покликання в тому, щоб самовіддано служити «смолоскипом Тобі Одній» — Україні й тільки їй, стати задля цього, якщо буде потреба, «кри­вавих шляхів апостолом». Він рішуче відкидає «жар ліричних малярій», поезію, яка мляво «дзюркоче про добро і зло», відчуває себе не «трубаду­ром, а вічним яничаром». Степова Еллада — Україна — стала для поета далекою, між ними «простіргураганом», але його серце болить, а душа рветься на батьківщину. Поет мріє «хоч дихнуть, хоч узріть тебе де б.» Але Україна для нього — це:

Фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар — Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим — даремний дар!

У складний час, під знаком «кривавого лихоліття» народжувався поет, який став трибуном і навіть у далекій еміграції був поводирем свого народу.