Архів позначки: Леся Українка

ЖІНОЧА ДОЛЯ ЯК УОСОБЛЕННЯ ТРАГЕДІЇ РІДНОГО КРАЮ У ДРАМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ»

10 клас, Твори з української літератури, , , , ,

Патріотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. Удрамі «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю.

Драма починається з опису родини Оксани, її рідного будинку. По­етеса зображує людей, які по-справжньому любили Україну, українську мову та звичаї. Оксана — дівчина, яка дуже любить природу: їй подобаєть­ся вирощувати та збирати квіти, співати пісні біля річки та в гаю. Вона щира патріотка своєї країни:

Аякже, я перша братчиця в дівочім братстві.

Оксана пишається тим, що вона народилася в Україні, тим, що вона ук­раїнка. Раптом вона зустрічає Степана, який приїхав із Москви на Україну. Оксана щиро закохалася в нього, погодилася бути його дружиною, поїхати з ним до Москви. Але вона навіть не уявляла, що чекає її на чужині, вона сподівалася бути щасливою з коханим чоловіком, а вийшло все навпаки.

Проста, але чесна і щира українська дівчина не може зрозуміти москов­ських звичаїв. Оксана не може, як Степан, відцуратися рідної мови, зви­чаїв рідного народу, вона не може забути Україну. Московське життя було для Оксани неволею, вона почувала себе, немов у в’язниці:

Степане, та куди ж се ми

попались? Та се ж якась неволя бусурменська.

Чим довше Оксана живе в Москві, чим краще пізнає чоловіка та його обов’язки на службі, тим огидніша стає для неї Москва. Оксана не розуміє, як можна цілувати руку царю, вона вважає, що це принижує людину. Кохання Оксани до чоловіка поступово змінюється розчаруванням. Вона розуміє, що Степан намагається догодити царю й боярам, щоб покращи­ти матеріальне становище своєї родини, але це не підвищує його в очах Оксани, а навпаки. Степан втратив усі свої не лише національні, а й людські якості, свою гідність і гордість:

Ба знаєш, як то кажуть: «Скачи, враже, як пан накаже!»

Постійно думаючи, як збагатитися, Степан зовсім не приділяє уваги Оксані, їхні почуття зникають.

Оксана намагалася допомогати чоловікові, зробити з нього людину, вона пропонувала йому покинути Москву, повернутися в Україну, проте її зусилля нічого не дали. Степан вважав, що в нього все є, він вважав себе щасливою людиною, але не розумів, що він занапастив свою душу, зана­пастив себе й Оксану.

У драмі «Бояриня» Леся Українка порівнює образ Оксани з образом України. Україна була вільною та щасливою, але її підкорила Москва, зро­бивши з неї велику руїну. Так само й Оксана в’яне й марніє на чужині, в неволі. Розлучившись із рідною країною, Оксана захворіла не лише фізично, а й духовно.

Коли Оксана захворіла, Степан сказав, що спитає дозволу у царя, щоб з’їздити на Україну, проте вона не погодилася. Вона весь час сумувала за рідною країною, мріяла повернутись, але не змогла: їй було соромно пе­ред Україною, перед народом. Коли на Україні була жорстока боротьба, вона нічого не зробила, щоб покращити долю рідного краю, вона втекла, сховалась, до того ж втекла не куди-небудь, а саме в Москву, тобто пере­йшла на бік ворога. Оксана не уявляла, як після того, що вона зробила, вона подивиться в очі українцям, які захищали свою батьківщину, ризи­куючи власним життям, її сумління не дозволило зробити їй те, про що вона мріяла весь час, на що завжди таємно сподівалась.

Леся Українка в драмі «Бояриня» закликає не залишати рідної землі, рідного народу, не цуратися рідної мови та звичаїв, а робити все можли­ве, щоб бути справжнім українцем, патріотом рідної землі. Поетеса за­кликає всіх до боротьби, яка б покращила долю України. У драмі «Боя­риня» поетеса реально зображує відносини між Україною та Росією, тяжку й трагічну долю України, глибокий патріотизм і зраду.

ОБРАЗ ЛУКАША В ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

10 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потре­би. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитин­ства до юності. Він з’являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і при­рода навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце пере­повнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. I Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробуджує в природі буяння життя. На спів його сопілки «спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілії білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки».

Духовний світ Лукаша розкривається у його портреті. «Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий і стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка «на випуск» мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з ли­ка на мотузку».

Звернімо увагу на одну важливу психологічну деталь портрета: в очах Лукаша є щось дитяче. Це не тільки вказівка на незаплямовану буденщиною душу юнака, а й зовнішній вияв властивої йому соромливості, допитливості, надзвичайної зацікавленості в усьому. Ди­тяче в очах Лукаша — це життєрадісність, ніжність, потяг до всього гар­ного, незвичайного.

Серед інших позитивних рис вдачі Лукаша поетеса відтіняє його лагідність, щирість. Він із великою повагою ставиться до старших, вжи­ваючи пошанну множину при звертанні, любить дядька Лева, прислу­хається до його мудрих повчань про те, як слід розуміти таємниці приро­ди, «як з чим і коло чого обійтися». У його мові немає лайливих слів або грубих виразів.

Мавка пробудила в Лукашеві найкращі порухи ніжної душі: вона за­ронила в його серце палку надію на спільне щастя, викликала у відповідь любов, розвила притаманну його характерові поетичність, співучість.

Але характер Лукаша не відзначався такою гармонійністю, як харак­тер Мавки. Світлі риси його натури чергувалися з темними. Буржуазна критика робила з цього висновок про нібито природну «двоїстість» вдачі Лукаша, що в ньому, мовляв, від природи існувало «дві душі». Але суть «двоєдушності» Лукаша не в особливостях його як людини, а в тих соціальних умовах, у яких він виховувався і які наклали на нього помітний відбиток.

Уже перша розмова Лукаша з Мавкою виявляє його нерішучість. Зди­вована байдужістю, з якою Лукаш говорить про вибір майбутньої дру­жини, Мавка запитує: «Хіба ти сам собі не знайдеш пари?» «Я, може, б і знайшов, та…», шукає відповіді на те запитання Лукаш і замовкає. З роз­витком дії недоговорене стає зрозумілим. Я знайшов би собі дружину по любові,— ніби говорить він,— але хто знає, як поставилась би до цього мати, все село. Рішучості ж стати в конфлікт із віковими звичаями і не­писаними законами йому бракує.

Зустрівши Мавку і відчуваючи до неї незвичайний потяг, Лукаш, про­те, не дбає, щоб та перша зустріч не була останньою, а покладається на волю обставин. Коли на оклик дядька Лева Лукаш «подається йти», Мавка запитує його: «А вернешся?» Юнак відповідає одним лише: «Не знаю». Таким же нерішучим виявився він і пізніше.

Лукаш намагається захистити Мавку від несправедливих докорів матері, але та спроба була нетривкою і закінчувалася його ж поступкою.

Юнак знає наперед, що мати буде «недоброю» свекрухою для Мавки, але протидіяти тому не може. Більше того, він навіть намагається виправда­ти ініціативу матері у доборі невістки, бо вона, мовляв, керується в цьо­му прагненням узяти в дім добру господиню, робітницю і помічницю, а насправді — зв’язану родинними узами безвідмовну наймичку:

Їм невістки треба,

бо треба помочі — вони старі.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає. Наймички — не дочки.

Якщо перед наступом матері Лукаш увесь час відступав, втрачаючи кращі свої риси, то перед наступом Килини він капітулює. Прищеплені умовностями світу власників негативні риси на якийсь час приглушили здорове моральне начало в його душі. Лукаш топче в багні буденщини свої почуття до Мавки і одружується з Килиною.

Дуже характерно, що в цей час Лукаш не тільки відвернувся від Мав­ки, але й відійшов від свого дядька, з яким досі не розлучався.

Лукаш не міг ужитися із світом буденщини. Вовча подоба, якої він набув у результаті свого відступництва, важка для нього. Він прагне зно­ву стати людиною, і в цьому допомагає йому Мавка. Лукаш знову повер­тається до творчого життя, але повертається іншим. Тепер у його словах відчувається твердість, що викликає не тільки подив, але й страх Килини. Лукаш не зносить образливих суперечок матері й дружини; він не може далі жити в обстановці безконечних дріб’язкових сварок, образ і зневаги:

Та дайте ви мені годину чисту! Ви хочете, щоб я не тільки з хати, А з світа геть зійшов? Бігме, зійду! Оглядаючи свій життєвий шлях, Лукаш у мріях знову повертається до Мавки, до сопілки. Навколо зима, але мрії Лукаша весняні, радісні. Його «переможний спів кохання покриває тугу», викликає раптовий розквіт весни, як символ щастя, до якого увесь час кликала свого кохано­го Мавка, на шлях, на який остаточно став він в останні хвилини життя.

Трагедія Лукаша — це трагедія талановитої особистості в тяжких умо­вах життя.

ІДЕЯ ГАРМОНІЇ ЛЮДИНИ Й ПРИРОДИ (За драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)

10 клас, Твори з української літератури, , , , ,

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона про­йнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафе­ту правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої приро­ди, до свого нескореного народу.

Драма-феєрія «Лісова пісня» — це надзвичайний твір Лесі Україн­ки — видатної української поетеси, письменниці, філософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичність образів та гармонічна єдність реальності та фантазії. В «Лісовій пісні» Леся Укра­їнка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя й смерті, ко­хання та ненависті, вірності і зради, пошуку правди, справедливості.

Однак у драмі-феєрії є дещо таке, що сьогодні звучить особливо гос­тро — це трагічна тема відносин людини з природою. Головні герої «Лісової пісні» — це представники людства та природи. Лукаш — прос­тий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лісова дівчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залиша­ючи ліс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що вся природа проти цього. Її дідусь Лісовик попереджає Мавку, що люди жорстокі, погано ставляться до природи, що вони ніколи не зможуть при­йняти її за свою. Але Мавка, попри всі відмови, пішла жити до Лукаша та зазнала там лише нещастя, труднощі, горе.

Велику роль у «Лісовій пісні» відіграє природа. Ліс «реагує» на всі переживання Мавки, на її душевний стан. Мавці добре, і ліс прокидаєть­ся, на деревах розпускаються бруньки; Мавці тяжко від розлуки з Лукашем, і «.все покривається протяглим сумним вовчим виттям. Безлис­тий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною пустиною, а далі по узліссі снується розтріпаний морок».

Ліс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, і ліс,— крихкий беззахисний світ, який немов кричить: «Захисти мене, не чіпай мене! Збережи мене!» У творі ліс — це джерело творчості, краси. Не да­ремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навіть відмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту, щирість його любить Мавка, поважає Лісовик:

То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, а він нам приятель. Люблю старого. Таж якби не він, давно б уже не стало сього дуба. Лісові жителі по-різному ставляться до людей. Русалка їх просто не­навидить:

…Ой, ті люди

з-під стріх солом’яних!

Я їх не зношу.

Я їх топлю.

Лісовик же, хоч і не має такої неприязні, знає, що серед людей бува­ють і гарні, але все ж таки попереджає Мавку:

.Минай людськії стежки, дитино, бо там не ходить воля,— там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля!

Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вірить, що всі люди такі ж гарні, добрі, відкриті, ласкаві, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лісова дівчина, а Лукаш — людина.

Дядько Лев високо цінить природу, шанує її, як Мавка. Він навіть по­мерти хоче у лісі під старим дубом:

Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу,— отут під дубом хай і поховають.

У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина і природа — це єдине ціле, що людина повинна дбати про навколишній світ. Сьогодні, коли відроджується наша культура, духовність, наша мова, «Лісова пісня» потрібна читачеві. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезія та краса.