В історії світової та європейської філософії важлива роль належить німецькій класичній філософії, яка формувалася на межі XVIII—XIX ст. Вона представлена такими видатними мислителями, як І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Ґ. Геґель, Л. Фейєрбах.
Соціально-економічними та історичними передумовами її розвитку були Французька буржуазна революція 1789—1794 рр., промислова революція в Англії та розвиток природознавства. Німеччина на той час значно відставала від інших країн в економічному й політичному сенсі. Філософія розвивалася в умовах феодального розбрату, буржуазні перетворення здійснювалися дуже повільно. Німецька буржуазія, налякана буржуазними революціями, з одного боку, часто йшла на компроміс з феодальним дворянством, а з іншого — об’єктивно була зацікавлена в об’єднанні країни, швидкому розвитку буржуазних відносин.
Німецька класична філософія стала вищим досягненням, своєрідним синтезом філософської думки в світовому масштабі та одночасно останньою формою класичної європейської філософії. Уся попередня філософія, яку можна визначити як філософію розуму й пізнання, знайшла своє логічне завершення в німецькій класичній філософії. Велике значення мали гуманістичні ідеї соціального прогресу, свободи та активності людини, розробка проблем пізнання, діалектики та матеріалізму, віра в усемогутність науки тощо.
Незважаючи на своєрідність філософських поглядів представників німецької класики (Кант був дуалістом, Фіхте — суб’єктивним, Шеллінг і Геґель — об’єктивними ідеалістами, Фейєрбах — матеріалістом), вони створили певну ідейну спільність. У філософських системах німецьких мислителів спостерігається зв’язок, навіть наступність. Саме через це їх поєднують в єдиний філософський напрям.
При всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє низка спільних рис, а саме: 1) розуміння ролі філософії в історії людства та розвитку світової культури; 2) раціоналізм, успадкований від філософів Нового часу та Просвітництва; 3) критика матеріалізму XVIII ст. за його механіцизм; 4) розробка теорії діалектики та діалектичного методу мислення; 5) намагання перетворити філософію на науку, створити єдину наукову філософію у вигляді цілісної системи наукових дисциплін, ідей, понять і категорій; 6) розробка загальних методів підходу до проблеми історичного розвитку як єдиного процесу; 7) відродження гуманістичного ставлення до людини, ЇЇ активності, свободи та інших цінностей; 8) безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей.
Загалом феномен німецької класики створив підґрунтя для виокремлення ЇЇ як особливого етапу розвитку новоєвропейської філософії.