Архів позначки: демон

РОЗКРИТТЯ ПРОБЛЕМИ «ВОЖДЬ І НАРОД» У ПОЕМІ І. ФРАНКА «МОЙСЕЙ»

10 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Поема І. Франка «Мойсей» належить до найкращих творів поета. Одна з найголовніших тем поеми — взаємовідносини ватажка і народних мас.

Уже сорок років пророк Мойсей веде свій народ до незримої цілі — до обітованого краю. Люди, захоплені ідеєю, повірили Мойсею і пішли за ним. Але пройшло надто багато часу, і народ зневірився. Усі перестали чекати дива і зайнялись звичайними, буденними справами.

Один лише Мойсей, «дідусь слабосилий», палає незгасимим вогнем. Наприкінці життя він нічого не придбав для себе, бо завжди опікувався тільки людьми. Народ же його не зрозумів, не піднявся до усвідомлення вищих цілей, які не можна осягнути одним поглядом. До того ж з’явили­ся лжепророки — Датан і Авірон, котрі звинуватили Мойсея в глупоті, в небажанні прислухатись до народу, навіть у намірі знищити все єврейсь­ке плем’я.

Мойсей змушений покинути єврейський табір і піти під ніч у пусте­лю. Там пророк щиро молиться за щастя людей: стоїть цілий день навко­лішки на горі, і величезна тінь його падає на весь табір, розташований внизу, в долині.

У душі пророка зринають перші сумніви: чи правильно він вів народ? Чи Божі це, чи, може, його власні бажання, що виникли в розпаленій уяві? Сумніви поглиблюються. У творі вони зображені в символічному образі де­мона відчаю Азазеля. Демон будь-що намагається відвернути пророка від його мети, розказуючи міф про Оріона. Чи можна наказати річці, якщо не в силі повелівати навіть піною з води цієї ріки? — підсумовує Азазель. І коли він показує Мойсеєві картину жахливого майбутнього його племені, пророк у розпачі скрикнув: «Одурив нас Єгова!»

За те, що Мойсей хоч на мить зневірився в Божому промислі, він му­сить померти. Сам бог карає Мойсея, але врешті-решт переміг не Азазель. З’явився новий єврейський проводир Єгошуа, який привів свій на­род до бажаної мети.

Мойсей вірив, поки з ним був народ. Саме народ наснажував енер­гією свого пророка. Якщо народ висуває пророків, він же їх і знищує,— ось у чому полягає трагедія народів.

Мойсей у творі не гине, цієї сцени немає в поемі, але він уже не той полум’яний пророк, яким був раніше, а знесилений, розчарований ста­рець. Проте ідеали, яким він присвятив життя, здійснилися.

Пройде небагато часу після створення Франкової поеми — український народ спробує визволитися з-під національного і політичного поневолен­ня. Правда, ця спроба тоді не вдасться. Наступна хвиля підйому національ­ної свідомості припадає вже на наш час — 90-ті роки ХХ століття.

Життєва основа роману Василя Барки “Жовтий князь”

Твори з української літератури, , , , , , ,

Життєва основа роману Василя Барки “Жовтий князь”
Ранiше слово “емiгрант” викликало в мене негативнi емоцiї, а зараз я, навпаки, шукаю твори емiгрантiв, щоб прочитати правду про долю України. Я вдячна Вам, Василю Барка, Вам, Улас Самчук, Вам, Iване Багряний за те, що ви знайшли у собi смiливiсть i дали повну картину того страшного явища в Українi – голодомору.
Не знаю чому, але я беззастережно повiрила цим авторам. Уже накопичилося досить iнформацiї, щоб мати уявлення про той страшний, 33-й рiк. Пухли старi й малi, вимирали роди i села, назавжди зникали прiзвища; смерть чигала по селах i мiстах, не випускаючи iз рук своєї кривавої коси. 1933 року Україна була бiльш схожа на поле бою або суцiльну могилу.
В село весна повзла на лiктях,
Повзла по мертвих i живих.
Голод свiдомо планувався ще з лiта 1932 року. Плани здавання зерна державi були вищими, нiж реальний урожай. У жовтнi 1932 року партiйно-державна верхiвка ухвалила холоднокровне рiшення: вийти з кризи шляхом конфiскацiї запасiв зерна у хлiборобiв. За кiлька мiсяцiв надзвичайнi комiсiї пiд керiвництвом найближчих спiвробiтникiв генсека – Кагановича, Молотова, Постишева – викачали з українських селян внутрiшнi фонди – продовольчий, фуражний, насiнневий. Представники мiсцевої влади органiзували в селах спецiальнi бригади, якi викликали по одному всiх селян, вимагали негайно на станцiю вiдвезти мiшок зерна. Вiдпускали тiльки пiсля того, як селянин погоджував ся. Це було не хлiбоздавання, а розбiй. Багато селян накладали на себе руки.
Архiвнi документи i газети свiдчать, що в усiх мiсцевостях України, крiм прикордонних, були подвiрнi обшуки з конфiскацiєю всiх запасiв їжi, заготовлених людьми до нового урожаю. Це було карою за нiбито куркульський саботаж хлiбозаготiвель, а фактично – акцiєю, свiдомо спрямованою на фiзичне винищення селянства.
Голод лютував, Сталiн на Пленумi ЦК цинiчно заявив: “Ми, безперечно, досягли того, що матерiальне становище робiтникiв i селян по-лiпшується з року в рiк. У цьому можуть сумнiватися хiба що тiльки запеклi вороги Радянської влади”. Люди у селах їли мишей, щурiв, горобцiв, траву, борошно з кiсток, кору дерев. Тисячi селян iшли в мiста, намагаючись урятуватися, але дороги були блокованi i селянам хлiба не продавали. Були випадки, коли батьки пiдкидали своїх дiтей, просто їх кидали, їли жаб, трупи коней i навiть люди їли людей. Це був суцiльний жах, за рiк в Українi вимерло з голоду до 10 млн чоловiк. I що найстрашнiше – зареєстровано 10 тисяч судiв над людожерами. Так це тi, що зареєстрованi…
Письменник з дiаспори Василь Барка вiдтворив цю народну трагедiю i романi “Жовтий князь”, створивши символiчний образ Жовтого князя – демона зла, який несе з собою руйнацiю i спустошення, сiє муку i смерть.