віддячить.
Прилетіла мати — велика-превелика,— й не встигли потятка повісти, хто їх врятував, як проковтнула Івана. Потятка заплакали і все їй сказали. І тоді виплюнула Івана. Ще був живий.
— Но, що хочеш за порятунок моїх дітей?
— Понеси ня на тот світ.
— Добре. Я тя понесу, лиш заріж дев’ять буйволів і дістань дев’ять бочок води.
Коли Іван підготував усе, птах сказав:
— Клади буйволи на правий бік, а воду — на лівий. Як махну головою направо, подай ми до рота м’ясо. Як наліво — воду.
Сів Іван межи крила, летять. І вже були далеко-далеко, а тоді ся кінчило м’ясо. Що робити? Птах хоче їсти, слабне, ледь летить. Тоді Іван відрізав фалат м’яса із свого стегна, кинув.
І так долетіли. Як сіли на суху землю, птах питає:
— Відки то був той послідний кусок м’яса?
— Чому звідаєш?
— Бо дуже ми посмакувало.
— То було м’ясо із мого стегна.
Тоді птах виплюнув сей кусок, приклав до Іванової ноги, і м’ясо приросло.
Птах відкланявся й полетів.
А Іван іде собі домів. Прийшов у одне місто і звідає, яка новина.
— Така й така. Двоє сильні хлопці висвободили царські дівки, й тепер готовиться свадьба. Хлопці женяться, цар віддає за них свої доньки.
Но, нич. Дав Іван вибубнувати, що з’явився шиковний сабов і дуже красне плаття пошиє молодим на вевілля.
Через день принесла старша сестра пошити собі плаття, а Іван вийняв шовкові нитки й пошив ними плаття.
Принесла шити плаття й молодша. Іван пошив їй золотою голкою. Дома дівка сказала.
— Я виділа у того сабова свою золоту іглу,— сказала молодша.
— А я виділа свої шовкові нитки,— одказала старша. І оповіли нянькові.
Цар наказав привести сабова. Привели ‘го, а царські доньки нараз ‘го впізнали. Айбо не признавалися, бо боялися тих двох. Цар звідає:
— Відки маєш шовкові нитки, золоту іглу та ножиці?
— Так і так, пресвітлий царю. Шовкові нитки, золоту іглу та золоті ножички мені дали твої доньки, коли на тому світі я їх рятував од шарканів.
— Ци так було? — питає дочок цар.
— Ой так! — призналися накінець всі три й сказали, як їх примусили побожитися на неправду оті двоє.
Тоді цар осудив на смерть Сучикаміння й Валигору.
А за Івана віддав молодшу доньку й передав на нього своє царство.
Но, а Іван був із бідної сім’ї, то й не забував про бідних людей. Дав їм добре життя.
І всі ‘го за те любили.
Сіла баба на стілець, а нашій казці кінець.