Іван їй дав. Баба поїла, але просить ще. Іван знову їй дав. Баба й це поїла.
— Дай ще!
— Більше ти не дам, бо м’ясо треба цимборам.
— Дай ще, бо поїм ти на пупі…
— Так то ти поїла від моїх цимборів? Но, від мене не поїш!
Їмилися в руки. Баба не може Іваном веречи на землю. Тоді Іван вхопив бабу, витягнув надвір, розчахнув розсохатого дуба й задів туди бабу, ще й прив’язав.
Вернулися цимбори. Звідають, ци готове м’ясо.
— Готове, хлопці. Но, тепер я знаю, чому вчора й позавчора м’ясо було недоварене… Ходіть, покажу вам бабу.
Вивів їх вон й показав бабу, задіту в колоду… Вже ледве дихала.
Повечеряли й полягали спати. Іван думав, що баба до ранку сконає. Айбо баба не згибла. Коли вони спали, якось висвободилася з колоди, взяла палицю й пропала. Лиш слід лишила за собою…
Ідуть хлопці за слідом, дійшли до одної керниці. Далі слід пропав.
— Навірно, хлопці, спустилася в керницю (бо керниця була суха). Що будемо робити? Треба спускатися на дно.
Принесли мотуз, і коли Іван хотів опускатися в керницю, сказав:
— Як потрясу мотузком, тягніть!
Спустився Іван і довго пробирався на дно. А там другий світ…
Іде, іде, іде. Дочувся, що баба-шаркань вкрала три царські дівки й зробила їх жонами своїх синів…
Іде Іван глядати бабу-шарканя і насамперед потрапив до старшої дівки. Поклонився, а вона заплакала:
— Йой, тікай скоро, бо прийде мій чоловік-шаркань та тя вб’є. У нього три голови.
— Не журися. Який знак дає шаркань, коли вертається домів?
— Кине залізними вилами.
Іван розповів царівні, відки прийшов і для чого. Раз лиш кинув шаркань залізними вилами.
— Хто тут є з того світу? — гойкнув.
— Не є тут нікого,— відповіла жона.
— Бо є. Ти мені не говори. Виходь, хто тут є!
Іван вийшов. Подали собі руки й говорять межи собою. Шаркань розказав жоні, аби приготовила обід. Вона напекла для шарканя залізних паляниць, а для Івана пшеничних, для шарканя принесла залізного вина, а для Івана природного.
Як пообідали, шаркань звідає:
— Будемо ся рубати ци руками ся метати?
— Метатися…
Вийшли і почали: Іван вдарив шарканем у землю, що той забився до колін. А шаркань Іваном — до пояса. Іван витяг ноги і вдарив шарканем до шиї. Борзо взяв шаблю й відрубав ‘му три голови.
— Но, тепер ти свободна. Чекай мене, я йду визволити твої сестри. Коли відходив, царева дівка дала йому шовкові нитки. Пішов до середущої. Вона каже:
— Біжи скоро геть, бо зараз вернеться мій чоловік-шаркань, що має шість голів.
— Не бійся нич. Твою старшу сестру я вже визволив. І тебе визволю. Який знак дає твій чоловік, коли вертається домів?
— Кине залізну палицю.
Раз лиш чують, щось задзвеніло. І палиця впала перед хижею. Царська дівка заховала Івана. Шаркань розчинив двері й скривився:
— Тут є чоловік з другого світу.
— Не є тут нікого.
— Ти