У VII —VIII ст. у середньому Подніпров’ї склався племінний союз полян, який став основою держави під назвою “Русь” з центром у Києві, її розбудова супроводжувалася появою нової ідеології.

Княгиня Ольга на підвласних землях організувала владні структури з представниками княжого оточення. Вона створила осередки князівської влади на місцях, які називали новостами.

Важливою подією було прийняття у 988 р., за князя Володимира Великого, християнства, яке з того часу стало державною релігією. Остання санкціонувала розвиток феодальних відносин, сприяла піднесенню влади київського князя, поширенню писемності, появі оригінальних творів, у тому числі й політичного характеру.

Політичні ідеї правителів Київської Русі залишили помітний слід у тогочасних літописах. Останні відображали точку зору панівного класу, хоча містили й елементи народної творчості, передаючи певною мірою настрої низів. У Лаврентіївському та Іпатіївському списках до наших часів дійшла “Повість временних літ”, яку написали ченці Нестор та Сильвестр.

Одна з центральних ідей літопису — єдність Руської землі. Документ ідеалізує державний устрій, встановлений Ярославом Мудрим, коли всі князі називаються братами і всім їм ставиться в обов’язок підкорятися великому князю в Києві. “Повість”, даючи характеристику князям, засуджує як їхні усобиці, так і народні повстання. Сповнене роздумів про державу “Повчання” Володимира Мономаха, де він виступає противником княжих непорозумінь і воєн.

Мономах для посилення влади вдосконалив «Закон Руський» та «Статут земельний» і сприяв посиленню монархічних тенденцій, прагнучи чіткої реалізації влади на місцях. Поява цих документів свідчить про посилення залежності простого люду від феодалів, зміцнення княжої влади.

СПР надзвичайно активно існували в усіх верствах с-ва від духовенства до боярства. Причинами були: невдоволення діями князя, прагнення феод верхівки до більшої влади, вороже ставлення народу до експансії, питання релігії.