Древні слов’янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов’ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.
Найбільше вражали слов’ян явища природи, пов’язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок. Не менш сильними і грізними були Сварог; Стрибог; Даждьбог. Серед богів , які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини можна назвати Велеса (Волоса), Мокош (Мокошу), Дану. Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т. д., такі місця називалися капищами.
Якісно нові культурні процеси в Русі відбулися вже після прийняття християнства у 988 році. Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети.
Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. 1. сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян. 2. стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. 3. зростанню міжнародного авторитету держави. 4. відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави. 5. якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.
Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:1.Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. 2.Прилучення до багатств світової культури було обмежене.
Монастирі засновували подвижники – ченці, князі, аристократи. Монастирі були важливими осередками церковно-релігійного, науково-освітнього та культурно-мистецького життя. Монастирі грали велику роль в колонізації незайманих земель, а оборонні споруди міських монастирів мали неабияке військове значення.
Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів і тенденцій.