Злочин – це передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину.

Склад злочину – це сукупність встановлених законом ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Він складається з об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується формою вини (умислом або необережністю), мотивом і метою. Вина є обов’язковою, необхідною ознакою, а мотив і мета – факультативними, тобто необов’язковими.

Вина – психічне ставлення особи до вчиненого нею діянні або бездіяльності, його наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина має такі ознаки: зміст вини (відображення у психіці особи обєктивних ознак вчиненого діяння), суть вини (соціальна природа вини, що складається з негативного ставлення особи до тих цінностей, благ, що охороняються нормами  кримін права), форма вини (умисел або необережність), ступінь вини (кількісна категорія, визначає тяжкість вчиненого злочинного діяння).

Злочин  визначається вчиненим умисно, якщо особа, що вчинила його, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки, бажала або свідомо допускала їх настання. 2 види умислу – прямий, коли бажала настання наслідків і непрямий, коли не бажала наслідків, але свідомо допускала їх настання.

Злочин визначається вчиненим з необережності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або, хоча і не передбачала можливості настання сусп небезп наслідків, але була повинна і могла їх передбачити. Необережність поділяється на: злочину самовпевненість (коли легковажно розраховувала на відвернення наслідків) і злочинну недбалість (коли не передбачала можливості настання сусп небезп наслідків, але була повинна і могла їх передбачити).