Творче завдання: написати продовження переказу у вигляді монологу Івана Сірка, що починається такими словами: «Рідна моя Україно! Хотів би бачити тебе…»
У пантеоні української слави особливе місце займає постать кошового Війська Запорозького Івана Дмитровича Сірка. В пантеоні, зрозуміла річ, мисленнєвому, бо справжнього пантеону в нас немає. Та і якби він був, просто нікого покласти туди з наших військових та політичних діячів. Вороги України винищували не лише їх самих, а й розруйнували їхні могили. Мабуть, тільки одна Сіркова могила й лишилася, хоч кілька разів за наказом царя та його посіпак і її витоптували кінськими копитами, але вона зводилася знову.
Кошові здебільшого протримувалися один рік. Тільки Іван Сірко обирався багато разів і навіть якось вісім разів підряд — таким були його авторитет серед козаків і віра в його відданість товариству та розум і відвагу. «Іван Сірко являв собою колосальну особистість серед усіх низових козаків… в усі часи існування Запорожжя»,— так писав про нього Д. І. Яворни-цький.
Діяльність Сірка випала на тяжкий час в історії України, коли потужні супротивні вітри дули з усіх боків. Скільки тих чорних вихорів пролетіло тоді понад нашою землею, скільки крові пролилося в її ковилу та на її перелоги! Виговський, Сом-ко, Брюховецький, Юрій Хмельницький, Тетеря, Суховієнко, Дорошенко і багато інших достойних і недостойних мужів долучалися до української справи, але жоден не звершив свій замір. З багатьма із них вступав Іван Сірко в дружні стосунки. А коли дізнавався, що колишній приятель або запродується іноземцям, або ж обстоює лише власні інтереси, ставав із ним на герць. Уболівав душею, катувався, підносився духом на найвищий гребінь, бо був одним з найбільших патріотів рідної землі, одним з найславетніших її звитяжців.
А тут ще найчорніша туча з півдня — татари й турки, тоді стосильно дужі, можливо, дужчі, ніж будь-коли. Вони заповзялися поневолити народ український. Чи не найбільша заслуга Івана Сірка в тому, що він захистив рідний край від загарбників. Недарма ж турки й татари називали його «семиголовим драконом», «урус-шайтаном».
(293 сл.) (За Ю. Мушкетиком)