Вона слухала, слухала й говорить:
— Я тебе так полюбила, що без тебе і жити не можу! Але боюсь, що мій нянько нізащо не погодиться, аби я була твоєю дружиною. Він цар і сватає за мене королів, князів…
— Якось зробимо…
Домовилися, що Юрко лишатиметься вдень орлом, а вночі будуть зустрічатися.
Відтоді принцесі приносили подвійну вечерю. Батько й мати чудуються:
— Наша донька звикла мало їсти, а тепер їсть за двох!
І видко було на дівчині: розцвіла, як ружа.
Так велося діло із півроку. Але хоч яка довга таємниця, мусить мати кінець, треба про все розповісти нянькові. І таки наважилась. Підготувалася й зайшла до його кімнати. Але й Юрко в подобі мурашки на платті принцеси теж опинився там.
— Добрий ранок, няньку!
— Добрий ранок, доню! Як здоров’я?
— Я здорова і щаслива. Я хотіла би поговорити з вами. Няньку, чи ви не думали, що мені уже час віддаватися?
Цар аж підскочив з радості.
— Донечко моя дорога, я давно цього чекаю. Є для тебе царські сини, молоді царі, герцоги… Вибирай кого хочеш. Я згоден. Знаю, що ти вибереш собі чесного чоловіка.
І почав перелічувати: у того царя такий син, у того — такий, а той цар сам ще молодий і нежонатий… Стільки нарахував, що дівчина не могла і запам’ятати.
— Ви, няньку, сказали, що будете згодні з моїм вибором. Та я вже собі вибрала. Тільки жодного із тих…
— А кого? — скрикнув цар.
— Чесного, мудрого хлопця.— І розповіла про Юрка.
Коли цар почув, що його донька хотіла би піти за простого легіня, скочив на ноги, вхопив шаблю і, якби була не втекла, одрубав би їй голову.
— Геть! — закричав.— Не хочу видіти! Ганьбу мені знаходиш! За простака думаєш іти!..
Дівчина повернулася і лащиться до нього. Кінець кінцем батько пом’якшав і сказав:
— Не дам за такого, але хочу видіти, який ото хлопець, що ти його так любиш.
Не встиг цар проказати своє слово, а Юрко — дурк! — і став перед ним. Цар аж рота роззявив, так зачудувався. Дивіться — леґінь прекрасний! Рідко такого можна бачити. І так спритно з’явився. Каже:
— Добре, доню! Багатства у нас доста. Держава велика. Любиш його? Най буде! Поберіться!
Молоді дуже зраділи. Почали старого цілувати.
Настав день весілля. Було воно дуже багате і славне.
Але ми не будемо марнувати час коло свадьбування, а підемо далі. Юрко досяг того, чого довго шукав: має за дружину гарну дівчину і став царювати.
Одного ясного дня взяв жінку під руку і повів на прогулянку. Дерева й трави зеленіли, квіти цвіли, пташки щебетали. Юркові здалося, що і його життя розцвіло…
Зайшли глибоко в ліс. Раз лиш тхнуло на них неприємним духом. Аж голови запаморочило їм.
— Хотів би я знати,— говорить Юрко,— що то за сопух, звідки? Ану, ходімо у той бік.
Пішли і натрапили на глибоку яму, звідки й чути неприємний Дух.