Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Має певні ознаки: правомірність (має бути правомірною дією, не може суперечити закону); він завжди спрямований на досягнення певного правового результату; він є вольовою дією. Особа, яка здійснює правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників має бути вільним і відповідати внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Форма правочинів – це спосіб зовнішнього виявлення волі учасників на їх вчинення, відповідно до якої їх поділяють на усні та письмові. Усна форма означає, що умови його вчинення сторони погоджують у процесі безпосереднього спілкування без відображення у відповідних документах. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація. Письмову форма правочинів означає, що його зміст зафіксовано в 1 або кількох документах, у розписці, листах, якими обмінялися сторони, або воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв’язку тощо. Письмовий правочин має бути підписаний його учасниками. У визначених законом випадках або якщо на цьому наполягає один з учасників правочину, на письмовому документі, що відображає його зміст, може вчинятися посвідчувальний напис нотаріуса. Такі правочини є нотаріально посвідченими. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Ще однією ознакою правочина є те, що він має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Якщо правочин  укладений, але дій не вчинено і сторони не мали наміру їх вчиняти, і не прагнули до створення правових наслідків, то такий правочин є фіктивним.

Удаваний правочин  – він вчиняється з метою приховати інший, який відбувається насправді.

Якщо сторони при вчиненні правочину порушують будь-яку умову його дійсності, то він є недійсним вже з моменту його укладання (нікчемний), або може бути визнаний недійсним у результаті його оспорення в суді (заперечний)

ВИДИ:

1. відповідно до форми: усні, прості письмові та письмові нотаріальні;

2. залежно від кількості осіб, які повинні виявити свою волю в правочині, щоб він був дійсним – односторонні (дія однієї сторони), двосторонні (необхідна воля хоча б 2 осіб, погоджена дія 2 осіб), багатосторонні (необхідна участь 3 або більше сторін);

3. залежно від того, чи мають обидві сторони обов’язок надавати зустрічне матеріальне задоволення, чи тільки одна з них – оплатні (купівля-продаж, підряд) та безоплатні (дарування).

4. правочини є строковими (в них визначається момент виникнення та припинення прав і обов’язків) та безстроковими;

5. відповідно до мети, з якою укладається правочин, є казуальні (визначена мета їх вчинення) і абстрактні (не визначена мета);

6. залежно від моменту, з якого правочин вважається дійсним – консенсуальні (дійсні з моменту досягнення згоди по всіх істотних умовах – купівля-продаж) та реальні (є дійсними після вчинення фактичної дії – позика, дарування).