Серед просторих боліт, оточений водами Горині й Вілії, обступлений довкруги великими лісами, був заснований Острог — столиця першого руського вельможі — князя Костянтина Костянтиновича Острозького, на той час київського воєводи. Його ім’я надавало великого значення місту, яке князь Костянтин на старості літ обрав собі за столицю. Роль міста на той час притемнювало в житті України важливість самого золотоверхого Києва. За плечима могутнього князя всі тут жили безпечно.
Князь вимагав лише одного: щоб йому вірно служили й у разі потреби були готові до боротьби з ворогом, хто б він не був. Князь Костянтин був хорошим адміністратором свого величезного майна. Через те він багатів щодня, щогодини. Його річні доходи становили дванадцять мільйонів. Спочатку Острог ділився на три частини: княжий замок, місто і передмістя Застав’я.
Замок стояв на узгір’ї, з трьох боків оточений водою, пишався на всю околицю, і його здалека було видно. Складався з двох поверхів і підземелля, яке було поділене на дев’ять кімнат. Тут містився скарб князя: бочки з дукатами і срібними монетами, скрині з ломаним золотом і сріблом, дорога зброя, кована золотом і сріблом, дорогі турецькі сідла й убори на коней. Усе це коштувало великих грошей. Над тим підземеллям мешкала княжа служба. Тут були також кімнати для приїжджих — шляхти, державців і прихильників князя, які частенько навідувалися до Острога «бити князеві чолом».
З великих сіней сходи вели вище, де мешкав сам князь. Зважаючи на зовнішню пишноту замку, славу і багатства князя, здавалося, що в хоромах панує велика розкіш. Хто так думав, мусив розчаруватися, увійшовши сюди. Яка простота на перший погляд! Невелика кімната з двома вікнами, дерев’яний стіл, а біля нього — дерев’яне крісло, оздоблене чорним сап’яном. Під стіною просте ліжко, вузьке, укрите ведмежою шкурою. На стіні — одна ікона, а під нею — княжа шабля. У куті — кахельна піч з комином, у якому горів безустанку вогонь, бо в мурах було холодно й сиро. Крім княжого крісла, не було нічого іншого, бо тим гостям, яких князь тут приймав, не вільно було в його присутності сідати.
З тієї княжої кімнати, яка була і його спальнею, вели двері до дальніх кімнат, краще прибраних, де князь приймав знатних гостей.
З правого боку від сіней був вхід до їдальні. Тут стояли довгі та широкі дубові столи зі стільцями, а під стіною — великих розмірів шафа, наповнена багатим столовим начинням. На стінах висіли портрети родини Острозьких у золочених рамах.
Звідси вели двері до заупокійної кімнати, з якої князів відправляли на вічний спочинок до родинної гробниці. Ця заупокійна кімната підходила до замкової церкви Преображенія. Тут можна було бачити красу й велич, що відповідали багатству князя. Костянтин, який називав себе богомольцем, на прикрашання церков не шкодував нічого.
422 слова За А. Чайковським