Залунали козацькі сурми, гаркнули шведські барабани, військова музика заграла вітальний марш. Гетьман зійшов із коня.
Король Карл чекав його на ґанку. Був без шапки, вітер розвівав неслухняне волосся. Гетьман теж скинув соболеву шапку. Зустрілися на сходах і привіталися по-латині. Король Карл, як звичайно при зустрічі з людьми, навіть зі знайомими, був ніби збентежений. Кланявся й запрошував у дім. Він був одягнений у кафтан, застебнутий на всі ґудзики, гетьман – у темно-синій кунтуш із жовтими оздобами. Барви були ті ж самі, як і державні кольори. І шведи, і козаки зауважили це.
Король, начитавшись і наслухавшись чимало неприхильних оповідань про козаків, уявляв собі козацького гетьмана людиною напівдикою, грізною, малоосвіченою. Але перед ним стояв чоловік, кожен крок і рух котрого свідчили про високу культуру. Та ще більше здивувався король, коли гетьман став виголошувати промову гарною, а разом із тим живою й несилуваною латинською мовою. Він із цікавістю, а потім із захопленням слухав красномовне слово українського гетьмана. Той радісно вітав короля хороброго шведського народу на багатій українській землі. Просив, щоб Його милість, продовжуючи традиції свого славного діда, допоміг У країні здобути волю та не виливав свого гніву на цей безталанний край і на його мешканців. Гетьман України прийшов до Його королівської милості з проханням вірної дружби.
Усмішка на королівських устах кудись зникла, а натомість на високому чолі з’явилися зморшки глибокої задуми. Старий гетьман справив враження на молодого короля.
Карл, вислухавши промову, хвилину мовчав.
— Дякую Вашій милості, — сказав збентежено. — Сподіваюсь, що будемо добрими товаришами.
Король натякав на давні шведсько-українські традиції. Поважне обличчя гетьмана прояснилося, ожило, його очі потепліли, на устах з’явилася приязна усмішка. Цим він притягував усіх до себе, навіть канцлера Піпера. Усі були як не захоплені, то раді такому гостеві й союзникові. Король також.
Гетьман знав усі секрети європейської політики не гірше від шведського канцлера, і їхня розмова була навіть для короля справжньою насолодою. Мазепа вів далі:
— Моменту, що бажав собі великий гетьман Богдан Хмельницький, якого Бог не дозволив йому діждатися, ласка Божа дозволила діждатися мені. Україна дружила зі своїми сусідами, але та дружба не виходила їй на добре. Може, шведський і український народи дотримають цієї дружби вірніше, чого я собі щиро бажаю.
А король запевняв, що і він нічого іншого не хоче, лише щоб у Європі запанував мир, щоб вона позбулася гніту й тиранства, котрі спричиняють так багато лиха та зупиняють розвиток народів. Ані України, ні Росії, ні Польщі він не хоче приєднувати до шведської держави, але бажає, щоб скрізь сиділи на престолах володарі, які мудро, справедливо й людяно володіли б своїми народами та не кривдили й не катували людей.
415 слів За Б. Лепким