Завдання: переказати ту частину тексту, в якій описуєть­ся книга — Пересопницьке Євангеліє.

З неба дихала зима. Проте місто опиралося її кришталево­му подиху. Воно лише втратило барви: зблідла сонячна бла­кить, посивів Дніпро, злиняли зелені шати каштанів. Коли це — стільки світла! Воно текло з вікна книгозбірні, заливаю­чи сяйвом сумні голомозі дерева. Сухий листок, що самотньо гойдався на гілці, затремтів від здивування, напнув пошарпане вітрильце й полетів до вікна. Припавши до шибки, він зазир­нув усередину.

Велика кімната потонула у світлі. Золотаві промінчики стрибали по важких полицях і шафах, падали ясними бриз­ками на пожовклі аркуші й папірусні сувої стародавніх руко­писів, на глиняні й дерев’яні таблички, помережані чудерна­цькими написами; грали веселими вогниками в перламутрових скойках, які прикрашали послання з далеких східних країн. Всі ці безцінні речі захопив гарячий танець світла, що лилося й лилося від величезної книги, розгорнутої на столі.

Вона була давньою: чотириста вісімдесят два пергаментних аркуші, оправлені в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксами­том. Соковиті зелені, червоні, бузкові, блакитні, сині завитки розкішного орнаменту сипали лелітками.

Яскраво полум’янів тонкий візерунок червоних та золо­тих ліній. Незгасно зоріли чіткі, охайні літери. Всі чари на­шої землі — і золото літнього дня, й прозору синяву місячної ночі, й тепло невтомних рук, і жар палких сердець — увібрала ця книга. Тому й безвладним виявився час над її магічною си­лою. Кожен, хто торкався тих сторінок, ставав свідком дива.

…Рвучкий вітер звідкись приніс густий запах свічок.

Несподівано почулися швидкі приглушені кроки, шурхіт чернечих ряс.

За мурами Пересопницького монастиря — хвилювання й урочисте піднесення.

— Несуть! Несуть! — вихопилося в когось із послушників.

Ченці Григорій та Михайло обережно, наче немовля, три­мали свій рукопис. У мерехтливому світлі свічок книга, загор­нена у вишитий обрус, й справді здавалася живою. З чернечих келій визирали зачудовані обличчя: всім хотілося подивитися на ту книгу зблизька. Знали в монастирі про сміливий задум — вперше перекласти Святе Письмо українською мовою. Копітка праця перекладача й переписувача тривала п’ять років. І ось сьогодні праця скінчилася — у світі житиме ще одна книга! Та чи довгим буде її життя? Григорій і Михайло вірили в щас­ливу долю своєї книги, бо ж народилася вона з любові до рід­ної землі…

Отож Україні стало служити Пересопницьке Євангеліє. Багато бачило на своєму віку, часом губилося в бурхливо­му вирі життя. Але з’являлося знову, вражаючи нетлінною красою. Як і колись, несло мудре слово, сповнювало душі вірою й надією, випромінювало незмірну любов до Батьківщини.