Творче завдання: обґрунтувати або спростувати ви­слів Й. В. Ґете: «Той, хто не знає чужих мов, не знає нічого і про свою».

Українська мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для вдосконалення нашої мови визначні пред­ставники народу — письменники, вчені, видавці книг, газет і журналів, освічені люди різних часів. Особливо почесне міс­це належить Тарасові Григоровичу Шевченку, який обробив, відшліфував і показав світові дорогоцінне каміння — мову про­стого, пригнобленого тоді народу України. Доклали своїх рук і свого розуму пізніші покоління українських письменників, учених, журналістів. Багато нових слів ми запозичили у своїх близьких і далеких сусідів. Уся наша планета оповита невиди­мими шляхами, що ними мандрували й нині мандрують сло­ва. Адже всі народи в усі часи навчалися один в одного. Навча­ються й сьогодні. Стародавні греки їздили по науку в Єгипет, бо в єгипетських книгах було заховано багато скарбів людсь­кої мудрості, назбираних попередніми поколіннями єгиптян і ще давніших народів. Пізніше греки самі стали вчителями для римлян. Римляни, в свою чергу, стали вчителями для своїх сусідів. Серед сусідів цих були германці, від яких знання по­ширювалися по всій Європі.

В українську мову чужомовні слова приходили зі сходу і з заходу, збагачуючи її. І сьогодні ми з вдячністю згадуємо наших незнаних, але таких розумних і допитливих предків, які в пошуках знань поповнювали запас слів рідної мови.

Ми з вами одержали у спадок сучасну українську літературну мову — багату, розвинену, гнучку. Нею можна висловити все: від найскладніших і найновіших наукових відкриттів до найвеселіших віршів, пісень та оповідань.

Проте наша мова, як і кожна, легко, без зусиль сама до рук не дається.

Ви бачили, мабуть, великий концертний рояль — краси­вий, блискучий, що сяє клавішами й золотими літерами. Ось до нього підходить хтось із вас, боязко доторкається до клавіші. Лунає глибокий, м’який звук. Як хочеться, щоб це був не ок­ремий звук, а мелодія, хочеться заграти щось красиве, але… Якщо ви не вчилися грати — нічого у вас не вийде. Треба дов­го вчитися, наполегливо тренуватися, щоб з-під пальців легко й плавно полилася мелодія.

Отак і з мовою. Постає вона перед нами в усій своїй красі й принадності в піснях і віршах, казках та оповіданнях май­стрів. А от коли доводиться самому щось переказати або роз­повісти, то інколи виходить дещо схоже на оту невправну гру на роялі — звуки є, а мелодії немає. Щоб вільно, невимушено, красиво розмовляти, треба вчитися. Вчитися довго й наполег­ливо: вивчати правила, бо це закони мови, завчати нові слова й цілі речення (прислів’я та приказки), бо це збагачує вашу мову, завчати вірші, бо це розвиває пам’ять. І тоді, послухав­ши вас, хтось скаже: «Як прекрасно звучить українська мова! Недарма її порівнюють зі співучою італійською мовою!» (А чи завжди нагадує співучу мову ваша відповідь на уроках?)