До нашого часу дійшло небагато творів давнього українсь­кого народного малярства. Серед них найбільш поширеним і улюбленим у народі був сюжет «Козак Мамай» («Козак-бандурист»). Жодному іншому творові не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях, копіях. Іконо­графічний тип зображення козака, мабуть, сягає своїм корін­ням культур народів, які в першому тисячолітті до нашої ери — першому тисячолітті нашої ери населяли територію сучасної України.

На процесі усталення композиційної схеми цього твору поз­начилися складні етнокультурні зв’язки й взаємовпливи дав­ніх культурних традицій. Зусиллями багатьох поколінь вироб­лялася досконала форма, яка існувала протягом віків, міцно ввійшовши в свідомість народу. У збереженні цих традицій­них форм, у нескінченних повторах і варіаціях на ту саму тему, в оперуванні стандартними поняттями й образами людина пе­реконувалася в істинності вірувань і уявлень. Композиція, що зображувала мешканця степів у типовій для нього поставі, пев­но, й належить до тих стандартних образів, що кочували з од­ного століття в друге, ставши, зрештою, художньою «форму­лою», без якої український образотворчий фольклор уже не міг обійтися.

Малювали «Козака Мамая» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і на скринях. Малювали навіть на липових вуликах і пранишних дошках — час від часу на них з’являлося простодушне обличчя цього козарлюги. Ймовірно, що в таких випадках зображення запорожця набувало значен­ня оберегу, охоронця житла, господи, селянина.

Народного героя, козака-воїна малювали не в запеклій су­тичці з ворогом, а під час перепочинку, спокійним і замрія­ним. Та за цим зовнішнім спокоєм криються його глибокі ду­шевні переживання. Чимало років він уже не розлучається із шаблею, боронячи батьківський край від ворогів. А коли випа­ла вільна хвилина, сів під дубом, поклав осторонь зброю і са­мій лише бандурі, «подрузі вірній», виповідає в співі свої туж­ливі думи.

Образ козака на наших картинах — це велична, викристалі-зована віками дума народу про свою сутність. Нарід стомив­ся від повсякчасних воєн, від розорень і спустошень, що обер­нули квітучий край у пустку. Зазнавши стільки горя й лиха, він прагнув миру, вільної праці. Миролюбний характер наро­ду й уособлює образ козака-бандуриста.

Але водночас український народ завжди був готовий освя­тити ножі, щоб захистити могили своїх предків, свою рідну землю. Це символізує розкладена навколо козака зброя. Відо­ме козацьке правило, звичай: на тимчасових постоях ніколи не відкладати далеко зброю, не розсідлувати коня.

Те саме бачимо й на картинах, які засвідчують постійну го­товність його до бою.

Майже на всіх відомих картинах «Козак Мамай» є зобра­ження дерева, здебільшого дуба. Під його розлогим гіллям ко­зак спочиває. Дуб, як і в пісенному фольклорі, символізує стій­кість, міцність (у народі кажуть: «міцний, як дуб»), Він також постає уособленням богатирської сили, дужого здоров’я («здо­ровий, як дуб»). Це дерево в народно-пісенній творчості укра­їнців стверджує довговічність народу, його невмирущість, без­смертність. На деяких картинах цей символ посилюється за допомогою інших зображень. Наприклад, на дубі сидять во­роги й стріляють у козака з пістолетів, проте жодна куля його не бере.