Методичні рекомендації по написанню переказів

Переказ (переказування) з певного метою використовується на заняттях практично з усіх предметів. Головною метою пе­реказів на уроках української мови є формування в школярів комунікативних умінь. Цим і визначається специфіка роботи над переказами різних видів, кожний з яких містить елемен­ти творчості.

Письмовий переказ первинного тексту, крім орфографічних і пунктуаційних навичок, вимагає від учнів мовленнєвих умінь. До комплексних умінь, пов’язаних з переказом, нале­жать такі:

  • слухати і розуміти текст, усвідомлюючи тему та основну думку, логіку викладу, провідний тип мовлення (розпо­відь, опис, роздум), стиль мовлення, особливості автор­ського стилю;
  • запам’ятовувати конкретні факти, послідовність викладу матеріалу;
  • усвідомлювати взаємозумовленість мікротем, індивіду­альний стиль автора (у тому випадку, якщо пропонується текст публіцистичного чи художнього стилю);
  • відтворювати почуте в переказі з урахуванням виду пере­казу (докладний, стислий, вибірковий) та особливостей типу й стилю мовлення;
  • оформлювати переказ у вигляді автономного висловлення (наявність початку і кінцівки в тексті);
  • удосконалювати переказ відповідно до завдання первин­ного тексту, теми, основної думки, типу і стилю мовлення.

Одні з названих умінь розвиваються під час проведення всіх видів переказу, для формування інших необхідно використовувати певний його вид.

Систематичне використання переказу з послідовним його { ускладненням забезпечить успішне виконання учнями всіх зазначених програмою видів робіт і сприятиме підвищенню рівня мовленнєвої культури, а також орфографічної, пунктуаційної, лексичної та стилістичної грамотності.

Таким чином, навчаючи школярів писати переказ, учитель повинен наголосити на тому, що і процес сприймання тексту, і створення першого варіанта свого тексту, і його редагування мають творчий характер.

Часто виникають запитання про те, чи можуть учні робити записи, щоб краще запам’ятати почуте.

Після (а не під час!) першого прослуховування можна по­радити старшокласникам записати на чернетці слова і слово­сполучення, які їм видалися особливо виразними, яскравими.

Під час повторного прослуховування, коли повідомляє і ься завдання, пов’язане з видом переказу (докладний, стислий, вибірковий) і характером критичного осмислення авторського тексту, учні уточнюють, чи правильно запам ятали послідов- , ність викладу тексту, фактичний матеріал (дати, імена, місце дії, події та ін.); визначають часові, причиново-наслідкові зв’язки, на яких не зосереджували увагу під час першого про­слуховування; відзначають виражальні прийоми, використані автором. Учні можуть щось занотувати, проте вчителю слід наголосити, що в робочих матеріалах мають бути записані ключові слова, словосполучення, які підкреслюють своєрід­ність авторського стилю, оцінку зображуваного в тексті, став­лення до нього, можливе використання умовних графічних позначень тощо.

Важливим моментом у методиці проведення переказу є ро­бота з чернеткою й редагування написаного. Формування вміння вдосконалювати написане відбувається на спеціальних уроках з мовленнєвого розвитку, під час вивчення лексики і граматики.

Варто наголосити учням, що складання плану на чернетці це та частина роботи, від якої залежить успішне виконання за­вдання в цілому, тому дуже важливо приділити їй 5-10 хвилин. План на чернетці може бути простий або складний; він допо­може учневі логічно і послідовно відтворити зміст почутого тексту, але в чистовий варіант не записується. Під час роботи з чернеткою учні також мають пам’ятати, що слід уникати невиправданих повторів, невдалого добору слів і синтаксичних конструкцій, неправильної розстановки розділових знаків.

Аналізуючи переказ, дуже важливо розглянути написании учнями текст з погляду його відповідності таким параметрам:

  • обсяг відтвореного висловлення (характеризується під­рахунком лексем і речень);
  • кількість мікротем;
  • повнота розкриття теми та задуму висловлення;
  • логічна послідовність викладу думок;
  • збереження типу, стилю і жанру мовлення;
    • збереження (більшою чи меншою мірою) характерних для стилю і жанру мовлення мовних засобів.