Урочисті заходи загальнодержавного значення в Україні роз­починаються й закінчуються виконанням Державного гімну — пісні «Ще не вмерла України…» на музику Михайла Вербицько- го та слова Павла Чубинського.

Чимало цікавого пов’язано зі словами пісні. Тривалий час її приписували Тарасові Шевченку, бо текст було надруковано 1863 року у львівському журналі «Мета» серед інших творів Кобзаря — «Заповіт», «Мені однаково…», «Костомарову». На­справді ж пісню у вересні 1862 року написав український етнограф, фольклорист, поет і громадський діяч Павло Плато- нович Чубинський. У будинку купця Лазаря в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, де тоді мешкав автор, під час однієї з вечірок за участю сербських студентів народилися відомі слова пісні, якій у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. На текст вір­ша значно вплинув польський гімн «Марш Домбровського». На той час він був дуже популярний серед народів, які боролися за незалежність. Крім Чубинського, на мотив «Маршу Домбров­ського» пісню «Гей, слов’яни» написав словацький поет Само Томашек. Іншу відому версію цієї пісні звіршував болгарський поет Шуми Мариц, що стала гімном Болгарії в 1886-1944 роках.

На Західну Україну (Львів тоді входив до складу Австро-Угорської імперії) текст пісні нелегально привіз учасник поль­ського повстання Свєнцицький. Від часу створення вірш миттєво поширився в списках серед патріотично налаштованої молоді України.

Треба зазначити, що деякі рядки, зокрема: «Станем, браття, всі до бою від Сяну до Дону» та «А завзяття й щира правда ще нам ся покаже», з’явилися набагато пізніше після численних переписувань, їхнє авторство й досі не встановлено. Серед імовірних авторів переробок називають Северина Даниловича та Миколу Вербицького. Отже, маємо своєрідний зразок народ­ної творчості.

Спочатку твір виконували на музику популярної пісні «Сербія вільна», пізніше текст поклали на музику Микола Лисенко й Кирило Стеценко. Проте найбільшої популярності пісня зажила саме в інтерпретації галицького священика й композитора Ми­хайла Вербицького.

Уперше на теренах України як державний гімн пісню «Ще не вмерла України…» почали виконувати в 1917-1920 роках, хоча законодавчо це не  було ухвалено, співали й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії національний гімн був офіційно заборонений.

П’ятнадцятого січня 1992 року музичну редакцію Державно­го гімну затвердила Верховна Рада України, але тільки шостого березня 2003 року було ухвалено Закон «Про Державний гімн України», згідно з яким як державний був затверджений націо­нальний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету й приспіву твору Павла Чубинського «Ще не вмерла України…».

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України на­була завершеного вигляду. Національний гімн на музику Ми­хайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

І наостанок вельми цікавий факт. Один із провідних музичних телеканалів Угорщини, який щомісяця визначає кращі музичні твори з усього світу, у грудні 2004 року лідером хіт-параду назвав… гімн України у виконанні Олександра Цономарьова. Що ж, ми таки й справді — козацького роду.

443 слова                                                            За  Н. Позняк-Хоменко